Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> Н. почував <g/> : він не тільки не дав себе зловити ворожому й чужому — він зберіг себе і себесвоє <g/> , хоч воно було повне гіркоти і звад <g/> , і розбрату <g/> .
doc#0 Питання було розпачливо болюче <g/> , але практичного значення воно <g/> , либонь <g/> , не мало <g/> : все йшло шкереберть <g/> , Берлін не існував <g/> , Гітлер і його ближче коло лаштувалося на смерть <g/> .
doc#0 Зовсім недавно <g/> , в нашому столітті <g/> , як кодекс поведінки воно виявилося <g/> , наприклад <g/> , у Гашка <g/> .
doc#4 Поетка шукає засобів точних <g/> , тверезих <g/> , непричепурених <g/> , цурається солодкости й дешевого патосу <g/> , не боїться називати речі їхніми іменами — і так виробляє власне поетичне письмо <g/> , якого не поплутаєш ні з чиїм іншим <g/> , хоч воно виразно належить до поезії XX сторіччя <g/> , протиставленої в своєму дещо цинічному виклику романтизмові минулого сторіччя <g/> . </p>
doc#5 Дії обох героїв зведені майже виключно до їхнього кохання <g/> , а в їхньому коханні підкреслено <g/> , що воно зовсім не індивідуальне <g/> , що так само поводяться <g/> , ті самі слова говорять <g/> , так само зідхають і так само переживають мільйони інших пар <g/> .
doc#5 Потім воно з'ясовується <g/> .
doc#5 Нарешті вона знаходить те <g/> , що їй видається першим <g/> , небувалим розв'язанням <g/> : добровільно зректися свого щастя <g/> , коли воно в повному розквіті <g/> , самохіть розпрощатися з милим <g/> .
doc#6 Дальші й більші успіхи — виставки <g/> , продаж картин <g/> , видання книжок <g/> , що поєднували його текст з його ж таки ілюстраціями <g/> , упорядкованими в серіях <g/> , ілюстрування книжок ( <g/> приміром <g/> , Франкового “ <g/> Лиса Микити <g/> ” <g/> ) <g/> , видання його автобіографії <g/> , напевно <g/> , дали йому інші можливості піднести рівень життя й стабілізувати його <g/> , але ледве чи воно вийшло поза рамці того <g/> , що в Америці зветься “ <g/> середньою клясою <g/> ” <g/> , а вже напевне вони не змінили його життєвого стилю мистецької одержимости <g/> . </p>
doc#6 Нарешті <g/> , в Бройгеля <g/> , особливо в його сільських речах <g/> , бачимо спрощене <g/> , сумарне трактування облич ( <g/> Б'янконі зве це змалюванням узагальненої людини — “ <g/> universal <g/> , generic man <g/> ” <g/> ) <g/> , хоч воно не доходить до такої стандартности <g/> , як у Курилика <g/> .
doc#6 Роман Ервінга Стовпа “ <g/> Жага життя <g/> ” зацікавив Курилика своєю темою — життя Ван Гога <g/> , воно бо могло здаватися нашому мистцеві де в чому паралельним з його власним <g/> : одержимість мистецтвом <g/> , елементи психічного порушення <g/> , перебування “ <g/> в закладі для душевнохворих <g/> , спроба самогубстваii <g/> .
doc#6 Але воно було далеко від будь-яких стилізацій <g/> , воно було мистецтвом двадцятого століття <g/> , і то не тільки в таких рисах <g/> , як прояви абстракціонізму <g/> , сюрреалізму <g/> , експресіонізму й чого там ще <g/> , а передусім у своєму еклектизмі <g/> , в своїх суперечностях <g/> .
doc#8 Петров нічого не заперечив <g/> , — він ніколи не сперечався з людьми <g/> , чиє мислення відбувалося в іншій площині <g/> , ніж його <g/> , але він зберіг почуття своєї правоти <g/> : бо таке тлумачення <g/> , яке він давав <g/> , вкладалося в норми його проблематики <g/> , дарма що воно не вкладалося в методи мовознавства <g/> . </p>
doc#9 Певна річ <g/> , у галичан у їх літературній <g/> , а надто спеціяльно в газетній мові дуже багато кепських форм <g/> , зовсім не наших <g/> , позичених або з польського <g/> , або з німецького <g/> , а то й з московського <g/> »2 <g/> , — і робить з цього такий висновок <g/> : « <g/> Дак ото і нам <g/> , і галичанам треба тую чужомовну полову від свого доброго зерна одвіяти <g/> , а добре зерно зберегти — однаково де б воно не було <g/> : чи в нас <g/> , чи в галичан <g/> , аби воно було щиро-народне або складене в щиро-народному дусі <g/> .
doc#9 Адже воно йому цілком не властиве <g/> .
doc#9 ) — все це переважно <g/> , якщо не виключно <g/> , прийшло до літературної мови з Галичини <g/> , а панує воно тепер в літературній мові безконкуренційно <g/> .
doc#9 З таким наголосом воно і справді вживалося ще в другій половині XIX ст <g/> .
doc#9 Якщо в клясиків з Великої України таке вживання займенника воно характеризувало переважно розмовно-оповідні стилі <g/> , то в Галичині таке воно можливе і часте в безособових реченнях незалежно від стилю викладу <g/> , навіть і в найсуворіших наукових стилях — імовірно за зразком німецької мови з її es <g/> , обов'язковим у певних типах безособових речень <g/> .
doc#9 Появу такого стилістично байдужого воно в безособових реченнях і можна вважати до певної міри синтаксичним галицизмом <g/> . </p>
doc#9 Хоч воно має і деякі внутрішні передумови в тому характері східноукраїнської артикуляційної бази <g/> , про який ми говорили <g/> , все-таки воно для ортоепічної системи української літературної мови — явище не органічне <g/> , зовнішнє <g/> , наносне <g/> .
doc#9 Хоч воно має і деякі внутрішні передумови в тому характері східноукраїнської артикуляційної бази <g/> , про який ми говорили <g/> , все-таки воно для ортоепічної системи української літературної мови — явище не органічне <g/> , зовнішнє <g/> , наносне <g/> .