Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 Ті <g/> , хто стояв при її поетичній колисці <g/> , приймають її й тепер <g/> , бо чують бодай просліди первісної мелодії <g/> .
doc#2 Як твориться ліричність епосу і епічність лірики <g/> , і тонкої лірики <g/> , часто виразно карбованої жіночістю <g/> , — це могло б бути темою спеціяльного фахового досліду <g/> , бо техніка поетки тут винятково багата <g/> , гнучка й витончена <g/> .
doc#2 <p> Не знаю <g/> , як кому <g/> , а мені писати про Лятуринську трудно <g/> , бо хочеться ще й ще цитувати її мініятюрні віршики <g/> , відкривати кожний з них заново і зазирати в них глибше <g/> .
doc#4 Хоч завдання це було б не легке <g/> , бо все це дано ляпідарно <g/> , непомітно <g/> , натяком <g/> , блискавичним скісним поглядом <g/> .
doc#4 Мабуть <g/> , ні <g/> , бо щоденниковість була диктована їй обставинами її життя <g/> , що схиляли до нотування вражень і переживань <g/> , а не до організації їх як цілости за музичною засадою <g/> .
doc#4 У щоденнику бо кожний запис не починається з нової сторінки <g/> , і вибраний спосіб друкування ідеально відповідає засаді щоденниковости <g/> .
doc#6 Обидва вони вийшли з селянської хати <g/> , де батьки їхні і уявити не могли мистецької кар'єри своїх синів <g/> , бо ті батьки взагалі ледве чи знали <g/> , що таке мистецтво як професія <g/> .
doc#6 Звісно <g/> , така відмінність реакцій не свідчить про мистецьку вартість творів Курилика <g/> , бо мистецька вартість не вимірюється голосуванням <g/> , проте вона заслуговує на увагу <g/> . </p>
doc#6 “ <g/> Масовий глядач <g/> ” підносить саме ці риси <g/> , бо він сприймає їх розумово <g/> , він не свідомий того <g/> , що багато чару Куриликового малярства він сприймає лише інтуїтивно <g/> .
doc#6 Це перед ним лежать розкидані на снігу криваві трупи ненароджених дітей <g/> , для Курилика — символ озвіріння нашої цивілізації <g/> , але аж ніяк не щоденна реальність <g/> , бо напевно ті зародки так не викидають напризволяще коло потічка <g/> .
doc#6 Якщо в основу розуміння символу покласти його неоднозначність <g/> , скажімо <g/> , хрестик у “ <g/> Замерзлі вікна і хлопець у молитві <g/> ” ( <g/> ч.3 <g/> ) ледве чи можна вважати за символ <g/> , бо його годі тлумачити по- різному <g/> .
doc#6 ( <g/> Коні <g/> , обернені задом до глядача <g/> , часті і в картинах Бройгеля <g/> , але це не таке драстичне в них <g/> , бо картини Бройгеля не призначалися до вміщення в церкві <g/> ) <g/> .
doc#7 Поезія стає не позамовною <g/> , як було в заумників <g/> , і не протимовною <g/> , що свідомо ламає мовні норми <g/> , як це є <g/> , приміром <g/> , у ранніх поезіях Андієвської ( <g/> які <g/> , до речі будь сказане <g/> , саме через це не здаються мені поезією <g/> , бо те не мистецтво <g/> , що йде проти свого матеріялу <g/> ) <g/> , а <g/> , так би мовити <g/> , метамовною <g/> , понадмовною <g/> , виходячи при цьому з можливостей <g/> , закладених у самій мові <g/> . </p>
doc#9 »1. Як бачимо <g/> , вимоги ці надто невеликі <g/> , а більші вимоги Б. Дідицького і його однодумців <g/> , звичайно <g/> , не могли здійснитися <g/> , бо не могло язичиє за тогочасних обставин витиснути літературну мову <g/> , сперту на народну основу <g/> .
doc#9 журналів <g/> , на Україні не було і сліду і признаки ніяких змаганнів за мову <g/> , бо це було нікому непотрібне <g/> »6. Наскільки останнє твердження відповідає дійсності <g/> , ми вже бачили <g/> . </p>
doc#9 Треба тільки застерегти <g/> , xщо іронічне ставлення до цього типа ( <g/> який <g/> , можливо <g/> , становить собою портрет <g/> , зроблений з конкретного оригіналу <g/> , що тоді жив <g/> ) <g/> , яке випливає у В. Винниченка з його соціял-демократичних позицій <g/> , не дуже правдиве об'єктивно <g/> , бо історично Скалозуби були на той час — говоримо тут про їхню ролю в розвитку української літературної мови в її розмовних виявах — прогресивні <g/> .
doc#9 Усі ці слова — не говоримо тут про два приклади нелексичні <g/> : на окреме препозитивне вживання частки ся при дієсловах ( <g/> ся починає <g/> ) і на майбутній час <g/> , утворений не інфінітивом <g/> , а дієприкметником на -л ( <g/> буду мусів <g/> ) — у сучасній літературній мові вже не « <g/> здаються чудними <g/> » <g/> , бо становлять цілком звичайний <g/> , звичний і неуникний складник <g/> . </p>
doc#9 Для цього треба брати не твори І. Нечуя-Левицького з селянського життя <g/> , бо там традиційні лексичні фонди літературної мови цілком задовольняли письменника <g/> , а його повісті й оповідання з життя інтелігенції або близьких до інтелігенції суспільних прошарків <g/> .
doc#9 Отже <g/> , семантичне розмежування в цій категорії іменників чоловічого роду здається передчасним <g/> , бо наголос тут ще не стабілізувався <g/> , не відстоявся <g/> .
doc#9 У листі до Корсуна з січня 1842 р. він писав <g/> : « <g/> Тилько дрюкуйте своєю граматикою <g/> , бо вона мени дуже полюбилась <g/> »xcviii <g/> .