Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Як і в Красному Лимані <g/> , обом ворогам вона не принесла користи <g/> .
doc#0 Як дон Кіхот бачив богиню у вульгарній дівці <g/> , так за всіма ніщотами світу Ігор шукав і вірив <g/> , що знаходить <g/> , ось-ось <g/> , високе мистецтво <g/> .
doc#1 Іван Франко <g/> , посилаючи Уляні Кравченко примірник « <g/> Марії <g/> » <g/> , писав <g/> : « <g/> Єсть се <g/> , по моїй думці <g/> , найкраща перла нашої поезії <g/> , — чигайте її <g/> , і вчитуйтесь добре <g/> , і пильно придивляйтесь <g/> , як можна речі <g/> , на око прозаїчні <g/> , піднести до високої поези <g/> , як можна малими средствами <g/> , кількома простими словами викликати велике враження <g/> » 1. </p><p> Як « <g/> Марія <g/> » <g/> , так і « <g/> Неофіти <g/> » творять враження універсальносте <g/> .
doc#2 Як твориться ліричність епосу і епічність лірики <g/> , і тонкої лірики <g/> , часто виразно карбованої жіночістю <g/> , — це могло б бути темою спеціяльного фахового досліду <g/> , бо техніка поетки тут винятково багата <g/> , гнучка й витончена <g/> .
doc#4 Як у картинах Ван Ґоґа й Сутіна <g/> , пейзаж у цих поезіях зрушив з місця <g/> , втратив статику <g/> , пустився в скажений тан божевільного <g/> : гроза — це « <g/> в серце острогами вдарив червоний півень <g/> » <g/> , сонце гаряче « <g/> простромило небо <g/> » <g/> , трави ростуть лезами ( <g/> « <g/> вітер лиже леза трав <g/> » <g/> ) <g/> , не дороги ведуть мандрівника <g/> , а стріли доріг <g/> , Нью-Йорк — це « <g/> горби тутешніх пустинь <g/> » <g/> , вітер « <g/> запустив мені в волосся хижі пазурі <g/> » <g/> , прихід ночі — це « <g/> в вуха глухо вдарить чорний молот <g/> » <g/> , — увесь краєвид зрушений
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Жарт <g/> » <g/> ) </p><p> Це зведення Музи на хідники й мешканнячка нетрів американського міста виявляється в чимраз більшому ширенні метонімії коштом метафори <g/> , метонімія бо не бере нас з середовища до якогось іншого <g/> , ніби вищого <g/> , вона тримає нас цупко там <g/> , де ми були б <g/> , коли б і не вдавалися взагалі до образности — </p><p> то не горщики на кухні — </p><p> википить душа до дна <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Як вогонь <g/> » <g/> ) </p><p> або у включенні метонімії в метафору <g/> : </p><p> Огорнувсь голубиними вуалями </p><p> парк <g/> … </p>
doc#4 Як назвати цей залишок чи цю надвишку <g/> , що стоїть поза й понад сумою засобів <g/> , не знаю <g/> .
doc#5 Як у драмі <g/> , не як у романі <g/> , дія прикріплена до одного місця <g/> , це місце – кімната <g/> .
doc#5 <p> Як Славенко <g/> , доктор Комаха – вчений <g/> , що вреґляментував усе своє життя <g/> , щоб служити науці <g/> , зокрема виключив усе чуттєве й почуттєве <g/> .
doc#6 Не була такою ані виставка в Вінніпезі 1980 року з її 51 картиною <g/> , ані переїзна виставка 1982—1984 років <g/> , що відкрилася в Кітченері <g/> , а закрилася в Торонто <g/> , з її 49 чи 50 експонатами <g/> , бо вона була обмежена спеціальною темою — “ <g/> Як Курилик бачив Канаду <g/> ” <g/> .
doc#6 Як вежа на Бройгелевій “ <g/> Вавилонській башті <g/> ” 1563 року ( <g/> тепер у Відні <g/> ) <g/> , ратуша <g/> , “ <g/> гордість нашого міста <g/> ” <g/> , — символ порожньої людської пихи й марности людських замірів зрівнятися з Богом <g/> .
doc#6 Як у кросворді вертикальні лінії перевіряються правильністю поземних <g/> , так тут усе повинно стати на свої місця в уяві глядача <g/> .
doc#6 Як сучасники Курилика в Америці відбивали цю хворобу сторіччя “ <g/> портретами <g/> ” бляшанок супів Кемпбел або пива Балантайн <g/> , як його відбивало поп-артове мистецтво <g/> , як його відбило абстрактне малярство <g/> , так у своєму варіанті — оповідністю сюжетів і сумарністю постатей і облич відбив у своїй творчості Курилик <g/> , хотячи чи не хотячи <g/> , усвідомлюючи чи не усвідомлюючи <g/> .
doc#6 Як і збивання людей у суцільні безобличні гурти <g/> , про яке вже була мова ( <g/> пор <g/> .
doc#8 Як романтика <g/> , його опанували ідеї суцільности і органічности <g/> .
doc#8 Як редактор <g/> , він дозволяв собі робити з рукописами несамовиті речі <g/> , переробляв дощенту написане <g/> , не зважаючи на жадні протести авторів <g/> .
doc#9 Як постали — в межах <g/> , у суті справи <g/> , однієї літературної мови — бо ніхто <g/> , дослівно ніхто не висував програми творення двох окремих літературних мов ( <g/> як це було нерідко у межах сербсько-хорватського мовного простору <g/> ) — назвімо їх умовно передзбручанською і зазбручанською <g/> , але в обох відламах української мови плекано саме місцеву традицію і боронено її <g/> , часом пристрасно і запекло <g/> , і то протягом мало не сторіччя <g/> .
doc#9 Звідтам надіялись ми приобрісти в час теперішного язикового розвою тоє <g/> , що нам ілі вовся не стає <g/> , ілі <g/> , що у нас не точно єсть розвите <g/> ; навзаїм же ради ми били хоть би показати братной Україні наш домашній плод <g/> , щосьмо его с трудом духа під отмінними обстоятельствами із себе возростили <g/> »4. Як бачимо <g/> , і консервативні елементи в той медовий місяць молодого українського слова згодні йти на зближення з цим словом <g/> ; тільки народовці ладні переймати його цілком <g/> , а консервативні елементи згодні тільки доповнювати ним те <g/> , що визнають за прогалину в виробленій ними мовній системі орієнтованого частково на Москву <g/> , а частково на норми ще Мелетія Смотрицького язичия <g/> . </p>
doc#9 »1. Як бачимо <g/> , вимоги ці надто невеликі <g/> , а більші вимоги Б. Дідицького і його однодумців <g/> , звичайно <g/> , не могли здійснитися <g/> , бо не могло язичиє за тогочасних обставин витиснути літературну мову <g/> , сперту на народну основу <g/> .
doc#9 »2 </p><p> Як це й природно <g/> , різні погляди на шляхи розвитку української літературної мови в'яжуться з різними світоглядами <g/> , з різними політичними спрямуваннями <g/> : виразно народницькими з одного боку <g/> , радикальними й демократичними з другого <g/> , а дискусія на мовні теми переливається в дискусію про шляхи розвитку української національної культури взагалі <g/> .