Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Занадто непросто і небезпечно стало ходити до театрів <g/> .
doc#0 Костецький мав своє божество <g/> , і це було мистецтво і ніщо інше <g/> .
doc#0 Ідеально і по-різному <g/> , це — і тут ми в безпосередній нашій темі — Сковорода і <g/> …
doc#1 Ця тема здатна « <g/> зазвучати <g/> » ( <g/> тобто її можна виокремити <g/> ) лише тому <g/> , що введена вона сюди як частина ширшого контексту в образі розпаду сім'ї. Мотив хлопців <g/> , « <g/> забраних у москалі <g/> » і через це втрачених для сім'ї ( <g/> країни <g/> ) <g/> , — майже такий самий типовий для поезії Т. Шевченка <g/> , як і мотив збезчещеної дівчини <g/> . </p>
doc#1 У вірші « <g/> Бували войни й військовії свари <g/> » від 26 листопада 1860 р. він мовби вступає у відкриту полеміку із самим собою минулорічним <g/> , пишучи <g/> , що зміна соціяльного устрою прийде і без сокири <g/> : </p><p> І без сокири </p><p> Аж зареве та загуде <g/> , </p><p> Козак безверхий упаде <g/> . </p>
doc#1 І навпаки <g/> , пейзаж його лихих видив — це російський пейзаж <g/> , як звичайно <g/> , санктпетербурзький ( <g/> « <g/> Якось-то ідучи вночі <g/> » від 13 листопада I860 р. <g/> ; « <g/> О люди <g/> !
doc#1 » від 3 листопада 1860 р. <g/> , і <g/> , до певної міри <g/> , « <g/> Кума моя і я <g/> » <g/> , 1860 р. <g/> ) <g/> .
doc#4 Так я зробив <g/> , писавши про Олену Телігу ( <g/> « <g/> Без металевих слів і без зідхань даремних <g/> » <g/> ) <g/> , про Василя Стуса ( <g/> « <g/> Трунок і трутизна <g/> » <g/> ) <g/> , так зробив Юрій Лавріненко <g/> , писавши про Оксану Лятуринську ( <g/> « <g/> Князівна <g/> , що обходить шатра <g/> » <g/> ) і десятки інших <g/> .
doc#4 <p> Є часом і трохи « <g/> політики <g/> » з особистої перспективи — безжальний глуз на адресу демократії <g/> , насаджуваної примусово ( <g/> « <g/> Чортополохи <g/> » <g/> ) та ін <g/> . </p>
doc#4 ) <g/> , і можна клясифікувати поетів <g/> , що денникарів і цілі літературні стилі тим <g/> , як вони поводяться з займенниками — чи вони тримаються послідовносте <g/> , чи перетасовують їх і переключають і як саме <g/> .
doc#4 І кольори сонця й неба <g/> , що про них двічі згадує поетка — « <g/> небо <g/> , як золотосиній стяг <g/> » і — </p><p> Треба знов піймати за гриву </p><p> голубого коня </p><p> і летіти чи в град <g/> , чи в зливу <g/> , </p><p> чи в золото дня <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Настрій <g/> » <g/> ) </p><p> і далі не перевелися <g/> , хоч не можу сказати <g/> , що їх не буває в інших країнах <g/> . </p>
doc#4 Але поза тим це голоси <g/> , що нормально співіснують і змагаються в людській душі <g/> .
doc#5 Іноді інші персонажі починають міркувати вголос і собі <g/> , і так само в формі свого роду монологу <g/> .
doc#5 У великому х <g/> , що ми силкуємось розв'язати <g/> , завжди лишається трохи менший х <g/> , а в ньому знову ще менший <g/> , і так до без кінця <g/> , аж поки замість одного великого х не здобудемо безліч манісіньких <g/> , але однаково незрозумілих <g/> » <g/> .
doc#6 У “ <g/> Замерзлі вікна і хлопець у молитві <g/> ” ( <g/> ч. 3 <g/> ) ідейний зміст хреста <g/> , перед яким схилив коліна хлопець <g/> , недвозначний <g/> , але непрониклива для світла паморозь на вікні <g/> , напевне <g/> , вабила мистця не тільки мальовничістю своєї поверхні <g/> , а й символікою відгороджености людини від світу <g/> ; і брак природного світла <g/> , посилений образом безсилого блимання гасової лямпи <g/> , а зрештою й <g/> , — напевне холодна <g/> , — кам'яна підлога <g/> , — чи це лише побутові деталі <g/> ?
doc#6 В останні роки свого життя Курилик і справді опинився в центрі комерційних зацікавлень <g/> , що творили сенсацію навколо видань його серійних книжок для дітей і для дорослих <g/> .
doc#6 У своїх культурних згадках і асоціаціях <g/> , як і в знайомствах з людьми <g/> , Курилик до кінця не розірвав зв'язку з субкультурою нижчої середньої верстви <g/> .
doc#6 Люди без облич або з “ <g/> програмованим <g/> ” обличчям — якщо забути на мить про філософське підґрунтя цього засобу <g/> , — це шукання схрещення засобів “ <g/> високого <g/> ” мистецтва з популярним мистецтвом коміксів <g/> , а може й традиційних календарів <g/> , свого роду справжнього ( <g/> не імітованого і не висміюваного <g/> ) поп-арту <g/> .
doc#9 Як постали — в межах <g/> , у суті справи <g/> , однієї літературної мови — бо ніхто <g/> , дослівно ніхто не висував програми творення двох окремих літературних мов ( <g/> як це було нерідко у межах сербсько-хорватського мовного простору <g/> ) — назвімо їх умовно передзбручанською і зазбручанською <g/> , але в обох відламах української мови плекано саме місцеву традицію і боронено її <g/> , часом пристрасно і запекло <g/> , і то протягом мало не сторіччя <g/> .
doc#9 ) <g/> ; « <g/> їй ми зоставляли кадуки <g/> » ( <g/> II <g/> , 357 <g/> ) <g/> ; « <g/> Не зазирне туди і раріг оком <g/> » ( <g/> І <g/> , 377 <g/> ; Жел <g/> .