Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 І Н. <g/> , було відомо Галицькому <g/> , сказав <g/> , що ця постанова перегороджувала дітям колгоспників доступ до навчання у вищих школах <g/> .
doc#1 <p> Причинилися до цієї трагедії правлячі класи України <g/> , що пов'язали свої долі з Росією <g/> , ставши <g/> , як назвав їх поет <g/> , « <g/> няньками <g/> , дядьками отечества чужого <g/> » <g/> .
doc#3 Замість конфіґурації типу п'ять голубів — п'яти голубів ( <g/> родовий <g/> ) — п'яти голубів ( <g/> давальний <g/> ) перенесено структуру три голуби — трьох голубів—трьом голубам і т. д. <g/> , так що витворилася проміжна парадигма п'ять голубів — п'яти голубів ( <g/> родовий + у новій системі <g/> , радше родовий <g/> ) — п'яти голубам ( <g/> узгодження <g/> ) <g/> , що не могло не зробити загальну картину ще більш плутаною й внутрішньо суперечливішою <g/> . </p>
doc#4 Є світи за морями <g/> , є гуси <g/> , що не дають себе приборкати <g/> , що зберігають свою дикість <g/> . </p>
doc#4 <p> Щоб не кінчати розділ запитаннями <g/> , додам <g/> , що видива смерти як замирювана чудово вкладаються в те <g/> , що тут названо ґетеансько-рількеанським комплексом Наталі Лівицької-Холодної <g/> , а чорний лицар — тільки один з аспектів комплексу Іова <g/> .
doc#5 Передусім тому <g/> , що політика не існує в романі для автора <g/> .
doc#6 Я добре знав <g/> , що малярство — моя майбутня професія <g/> , мій щоденний хліб <g/> .
doc#6 <p> Попри це <g/> , і вінніпезька і переїзна виставки зробили своє добре діло <g/> , хоч би тим <g/> , що нагадували про борг Канади Куриликові <g/> , а може <g/> , й про обов'язок Канади перед світом <g/> .
doc#6 Але ось парадокс <g/> : на торонтській виставці глядачів — принаймні того дня <g/> , як я був у музеї <g/> , — майже не було <g/> , а ті <g/> , що були <g/> , проходили швидко через великі залі <g/> , не затримуючися перед картинами <g/> , — на виставці Курилика глядачів не було аж рясно <g/> , але було пропорційно далеко більше <g/> , і вони довго зупинялися перед картинами <g/> , придивлялися до деталів <g/> , обговорювали їх <g/> , часом сміялися з гумористичних деталів <g/> , — одне слово <g/> , вони реагували жваво і творчо <g/> .
doc#6 Ваєт казав <g/> : “ <g/> Абстракціонізм — найкраще <g/> , що могло трапитися реалізмові <g/> ” ( <g/> Цитую за книжкою Дюваля <g/> , ст <g/> .
doc#7 У другому випадку спогад і веселість були б об'єктами при дієслові підняв <g/> , що <g/> , бувши перехідним <g/> , кричуще вимагає після себе знахідного відмінка <g/> , а тим часом його начебто немає <g/> .
doc#8 Якби мене запитали <g/> , що таке есеї <g/> , я сказав би <g/> : есей — це такий літературний жанр <g/> , який бачить у дійсності те <g/> , чого люди в ній звичайно не бачать <g/> , і цю одну сторону унаочнює і уопуклює так <g/> , що стає вона нібито цілою дійсністю <g/> .
doc#9 <p> Частково текст <g/> , приготований для німецького видання <g/> , був перекладений українською мовою в виданні Альбертського університету ( <g/> Канада <g/> , 1975 <g/> ) <g/> , що його зредагував для внутрішнього вжитку в Альбертському університеті д-р Т. Р. Карлтон [ <g/> Юрій Шерех <g/> .
doc#9 <p> Дуже цікаво для нас <g/> , що Богдан Дідицький ставить і питання про зворотний вплив Галичини на Велику Україну <g/> , правда в загальнотеоретичній формі <g/> , виходячи з постуляту « <g/> братности <g/> » слов'янських народів <g/> .
doc#9 — Правобережний гомін єсть відомий мені по знаттю його на Волині <g/> , — і маю сказати <g/> , що він повинен би бути й кожному <g/> , хто дбає о силу й багатство української мови <g/> , стільки ж милим <g/> , скільки й лівобережний <g/> : так надто щиро та широко приховав він свою українську вдачу <g/> »1. І далі Олена Пчілка доводить <g/> , що він зовсім не ополячений <g/> , а тому слід « <g/> залишити ту гадку з погляду мови про " <g/> єдину чистую <g/> " Полтавщину <g/> .
doc#9 Подавши думки про негативні риси української літературної мови <g/> , вживаної в Галичині <g/> , він пише <g/> : « <g/> Чи значить се <g/> , що ми зовсім повинні зректися всяких позичок у галичан <g/> ?
doc#9 Старші патріоти <g/> , що тепер <g/> , подібно Нечую <g/> , ганять мову нашої преси <g/> , не створили для України вищої мови <g/> ; а чим же в пресі та інституціях треба було користуватися <g/> »2 <g/> , — а з цього випливає і його прогноза того <g/> , що ці галицькі елементи з літературної мови викинути вже нікому не вдається <g/> , і оцінка позиції І. Нечуя-Левицького як позиції баби Палажки <g/> , себто позиції хуторянської обмежености й безобрійности <g/> .
doc#9 Отже <g/> , те нове <g/> , що в ці роки з'являлося в українській літературній мові в Галичині <g/> , залишалося на схід від Збруча просто цілком невідомим <g/> .
doc#9 Русифікаційна політика у ці роки — поскільки розглядати її тільки в межах мови — могла здійснюватися тому <g/> , між іншим <g/> , що її підтримував не тільки фізичний і моральний терор <g/> , а і тому <g/> , що вона апелювала до хуторянського почуття східноукраїнських мовців <g/> .
doc#9 Таким чином виразна логічна суперечність між значенням і граматичною структурою слів вчас-ний-завчасний у літературній мові стає зрозумілою <g/> , коли ми з'ясовуємо собі <g/> , що слово вчасний літературна мова затримала зі своїм старим східноукраїнським значенням <g/> , а слово завчасний прийняла з тамтешнім значенням із західноукраїнських говірок <g/> .