Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Тепер фолкльор вабить Т. Шевченка універсальним характером своїх образів і простотою мови — простотою <g/> , котра <g/> , однак <g/> , значною мірою символічна <g/> .
doc#1 <p> Знаменно <g/> , що апокаліптичний характер цього Шевченкового « <g/> подражанія <g/> » виник майже цілком самостійно - особливих підстав для нього оригінальний текст не дає <g/> .
doc#3 Хоч мова ніколи не застигає в непорушності і зміни ніколи не припиняються <g/> , але те <g/> , що спостерігаємо <g/> , найчастіше — зміни лексичного і семантичного характеру <g/> .
doc#3 Несподівано з'являється поцінувальне кінцеве речення явно прогібітивного характеру <g/> : « <g/> Збірні числівники <g/> …
doc#4 <p> Власне <g/> , характер чи маску <g/> ?
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Батьківщина » <g/> ) </p><p> Але все це зникає остаточно десь від шістдесятих років <g/> , ритми стають колючими й терпкими <g/> , образи ущільнено-місткими <g/> , проза розмовної мови вдирається в вірш <g/> , рима зберігається — в традиції й характері української поетичної мови <g/> , але стає зведеною до свого кістякового мінімуму і часто нерегулярною <g/> , і в цих умовах поєднання сантиментальности « <g/> романсової <g/> » з унутрішньо зумовленою « <g/> жіночою <g/> » <g/> , не втрачаючи інтимности <g/> , а часом таки й сантиментальности <g/> , розпадається на свої складники <g/> , позбувається слідів романсовости й стає гостро шорстким <g/> .
doc#4 — </p><p> ( <g/> « <g/> Жоржини <g/> » <g/> ) </p><p> віршовий рядок розбивається на нерівномірні уступи <g/> , інерція метру розсаджується спондеями <g/> , а особливо пірихіями <g/> , анакрусами й перестрибами через склад <g/> : </p><p> Та доба була неповторна <g/> , </p><p> як поезія Маланюка <g/> , </p><p> а була вона недоговорена <g/> , </p><p> наче вірш без одного рядка <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Ліричний спогад <g/> » <g/> ) </p><p> зі схемою наголосів 3 — факультативний 5/8 з можливим перестрибом на 9. </p><p> Навіть рима тут набуває індивідуального характеру — вона раз-у-раз базується на сполученні наголошеного голосного з наступним приголосним <g/> , ігноруючи всі інші сумежні звуки <g/> , а часто й межі слів <g/> , тип пам'ятаю це — пересипаються ( <g/> ай-ай <g/> ) <g/> , червень — перевернене ( <g/> ер-ер <g/> ) <g/> , величаво — Держави ( <g/> ав-ав <g/> ) <g/> , вір мені — неймовірно ( <g/> ір-ір <g/> ) <g/> , Гельм'язова — обмазана ( <g/> аз-аз <g/> ) тощо <g/> , дуже послідовно <g/> .
doc#5 Порівняння з « <g/> Містом <g/> » одразу зраджує відмінний характер « <g/> Невеличкої драми <g/> » <g/> .
doc#5 Славенко має характер <g/> , але не має біографії <g/> .
doc#5 Тирада ця якнайменше пасує до його характеру <g/> .
doc#6 <p> Успіх Курилика як маляра теж мав своєрідний характер <g/> .
doc#6 <p> Рідше це небесне чудо має миротворний і добродайний <g/> , але не менш дивний і незрозумілий характер — видиво веселки в картині “ <g/> Я радів і сумував із погодою <g/> ” <g/> .
doc#6 Це вже перший місток до назви-коментаря <g/> , бо здебільша один з перелічених тематичних компонентів має знаковий характер <g/> .
doc#6 ” Тут і в багатьох інших своїх творах Курилик виразно стверджує позамалярський <g/> , оповідний <g/> , квазі-фотографічний характер свого мистецтва <g/> .
doc#9 Правда <g/> , Б. Грінченко <g/> , широко використовуючи західноукраїнські матеріяли <g/> , все-таки прагнув надати редагованому ним словникові переважно центрально- і східноукраїнського характеру <g/> , і через це <g/> , коли мав указівки на вживання слова поза західноукраїнськими територіями <g/> , то охоче це зазначав <g/> .
doc#9 Завдання цієї роботи — збити традиційне твердження про чисто східноукраїнську основу української літературної мови і показати мішаний східно-західний характер цієї мови <g/> .
doc#9 Бо проти цього говорив би і загальний далеко не приязний кінець кінцем характер стосунків поета з Лукашевичем <g/> , і той факт <g/> , головне <g/> , що аналіза мови « <g/> Кобзаря <g/> » <g/> , скільки можна бачити <g/> , не виявляє жадних прямих слідів інтересу Шевченка до галицької лексики <g/> . </p>
doc#9 Опріч безпосередніх позичень <g/> , наближень чи випадкових збігів <g/> , він показував це і загальним характером своєї мови <g/> .
doc#9 Зате всякі впливи <g/> , що йдуть книжними шляхами <g/> , все <g/> , що надає літературній мові синтетично-штучного характеру <g/> , викликає його рішучий протест <g/> : « <g/> Для літератури взірцем книжного язика повинен бути іменно язик сільської баби з її синтаксисом <g/> » — таке є програмове твердження І. Нечуя-Левицького <g/> .
doc#9 Та й взагалі від цих заяв один крок до принципового проголошення мішаного ( <g/> щодо українських говірок <g/> ) характеру основи української літературної мови — і Олена Пчілка робить цей крок <g/> , вимагаючи крутого розширення бази літературної мови <g/> : </p><p> « <g/> Між іншими непевностями в моїх спробунках знайдуть <g/> , може <g/> , діялектну мішанину <g/> : справді ж бо уживаю разом з лівобережним складом різні чисто правобережні форми ( <g/> лаписька <g/> , ручиська <g/> , назвисько або такі слова <g/> , як відомий <g/> , переконатись тощо <g/> ) <g/> .