Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 <p> Причинилися до цієї трагедії правлячі класи України <g/> , що пов'язали свої долі з Росією <g/> , ставши <g/> , як назвав їх поет <g/> , « <g/> няньками <g/> , дядьками отечества чужого <g/> » <g/> .
doc#1 <p> Саме в цьому вірші Т. Шевченко стверджує <g/> , що історії давньої України настане кінець і без сокири <g/> , не через революцію <g/> , а через тріюмф Правди і Справедливости <g/> .
doc#1 І щоб підкреслити безсмертність України <g/> , він знову повторює той же рядок <g/> : </p><p> Минуло все <g/> , та не пропало <g/> , — </p><p> а після того підхоплює раніше розпочате речення про занепад давньої України <g/> , безверхого козака ( <g/> безверхого <g/> , бо позбувся правлячої верхівки <g/> ) <g/> , старого дуба <g/> , чиє верховіття вигризене шашелями <g/> , але коріння ( <g/> селянство <g/> , трудовий люд « <g/> Молитви <g/> » <g/> ) усе ще живе й пускає зелені пагони <g/> .
doc#4 ( <g/> Та навіть у « <g/> Сімох літерах <g/> » <g/> , якщо зважити на те <g/> , що ці сім літер означають « <g/> Україна <g/> » і « <g/> Петлюра <g/> » <g/> , програмовість далеко менше послідовна <g/> , ніж можна було б сподіватися <g/> .
doc#4 Але це не кінець <g/> , іде деталь зачиненого тепер вікна — </p><p> Стук вікна і мовчанки мить </p><p> ( <g/> звернім увагу на деталь <g/> : вікно американське <g/> , що спускається згори вниз <g/> , вікно на Україні <g/> , зачиняючися <g/> , не стукає <g/> !
doc#9 Галичину трактовано як терен однієї з багатьох місцевих говірок України <g/> , — як <g/> , скажімо <g/> , Лутанщина <g/> , чи Сумщина <g/> , чи Вінниччина <g/> …
doc#9 Звідтам надіялись ми приобрісти в час теперішного язикового розвою тоє <g/> , що нам ілі вовся не стає <g/> , ілі <g/> , що у нас не точно єсть розвите <g/> ; навзаїм же ради ми били хоть би показати братной Україні наш домашній плод <g/> , щосьмо его с трудом духа під отмінними обстоятельствами із себе возростили <g/> »4. Як бачимо <g/> , і консервативні елементи в той медовий місяць молодого українського слова згодні йти на зближення з цим словом <g/> ; тільки народовці ладні переймати його цілком <g/> , а консервативні елементи згодні тільки доповнювати ним те <g/> , що визнають за прогалину в виробленій ними мовній системі орієнтованого частково на Москву <g/> , а частково на норми ще Мелетія Смотрицького язичия <g/> . </p>
doc#9 Характеризуючи становище українського письменника з Великої України в 1876- 1905 роках <g/> , він писав <g/> : </p><p> « <g/> Коли б не бачив він роботи братів — галичан та буковинців <g/> , коли б не було в його надії на народні маси <g/> , то давно б йому і уста заніміли <g/> »2. </p><p> На ці роки Львів став всеукраїнським культурним центром <g/> .
doc#9 <p> Ця щораз буйніше вбивана в колодочки літературна мова розвивалася не на основі старого язичия3 <g/> , а на основі того <g/> , що було вироблене перед тим на Великій Україні <g/> , зокрема і особливо Шевченком і « <g/> Основою <g/> » <g/> , а вже на цей ґрунт нашаровувалися впливи галицьких народних говірок та інтелігентського койне <g/> . </p>
doc#9 Розростатися надміру цій відмінності не дозволяє досить жваве <g/> , всупереч усім перешкодам <g/> , спілкування літературно-творчої інтелігенції Галичини й Великої України <g/> .
doc#9 З другого боку <g/> , факти дедалі більшого ширення галицької преси на Великій Україні <g/> , факти помітної участи в цій пресі великоукраїнських письменників і діячів <g/> , мова яких при друкуванні іноді зазнавала більших чи менших змін <g/> , — все це разом узяте актуалізує розбіжності літературної мови в її галицькому варіянті проти літературної мови <g/> , що росте спроквола ( <g/> через несприятливі обставини <g/> ) у Великій Україні на вузькообмежених жанрово й стилістично <g/> , лиш частково сприйманих традиціях мови Шевченка й « <g/> Основи <g/> » <g/> .
doc#9 Питанна <g/> , що стає в зв'язку з цим <g/> , про вплив " <g/> галичанщини <g/> " <g/> , колись таке живе і гостре <g/> , перепадає в нашій пресі на Україні наддніпрянській <g/> .
doc#9 <p> Уже цих небагатьох фактів — а їх було далеко більше — досить <g/> , щоб побачити <g/> , що всупереч замкненості політичного кордону з Галичиною <g/> , галицькі мовні впливи в цей період якщо не надто збільшуються кількісно <g/> , то помітно розростаються і закорінюються в мовній свідомості чимраз більшого числа мовців на Великій Україні <g/> .
doc#9 Конструкцію з прийменником за з родовим відмінком іменника не можна вважати за первісногалицьку <g/> , її знають і класики з Великої України <g/> , але в той час <g/> , як у говірках Східної і Центральної України вона відступає перед конструкцією з прийменником при з місцевим відмінком іменника <g/> , Галичина тримається її непорушно і таким чином виступає консерваторкою цього звороту в літературній мові <g/> . </p>
doc#9 Одначе треба зауважити <g/> , що за винятком « <g/> правила дев'ятки <g/> » всі ці правила правопису не защепилися на Великій Україні ні на письмі ( <g/> правопис 1927—1928 рр <g/> .
doc#9 У словотворі такі є іменники жіночого роду з наростком -овка на означення процесу <g/> , дуже поширені в усній мові Східної України ( <g/> підготовка <g/> , норм ( <g/> ір <g/> ) овка тощо <g/> ) <g/> , але не сприйняті літературною мовоюliii <g/> .
doc#9 Сьогодні не можна відповісти на питання <g/> , чи вплив Галичини на українську літературну мову припинився назавжди <g/> , чи тільки тимчасово <g/> , бо ніхто посторонни не знає <g/> , чи цей дух виживе в умовах пострадянської України <g/> . </p>
doc#9 Навпаки <g/> , тут потрібна крайня обережність <g/> , бо все це робилося б поза народним ґрунтом <g/> , а отже <g/> , означало б відрив « <g/> закордонної <g/> » української літературної мови від питомої <g/> , відрив мови національної інтелігенції ( <g/> поскільки вона скупчена переважно в еміграції <g/> ) від мови народу на Великій Україні <g/> , сіяло б відрубність між окремими групами українців <g/> .
doc#10 <p> Хоч діяльність обох належить до розмірно недавнього часу <g/> , але в хуртовині подій на Україні загубилася більшість документів доби і загинула більшість живих свідків <g/> .
doc#10 Далі перший запал прохолов <g/> , у Державному видавництві України <g/> , що взялось видавати словник <g/> , не вистачило нібито грошей на це <g/> , друкування дальших томів зволікалося <g/> , йшло безконечно мляво <g/> .