Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> Але тут блиснув у свідомості Н. преважливий висновок <g/> , про який Галицький не подумав <g/> .
doc#0 Сам Голубовський — голова і знавець німецького права <g/> ; Паше-Озер- ський <g/> , експерт з радянського права <g/> , до якого українці <g/> , мовляв <g/> , звикли і люблять <g/> ; пані Соня <g/> , львів'янка <g/> , яка секретарює й друкує <g/> ; а оце відтепер — ще Н. </p><p> Вибір людей у теорії доцільний <g/> , охоплює все головне <g/> , що знають або повинні знати майбутні судді й правники в такому собі Луганську <g/> , на Поліссі <g/> , Гуцульщині й де там ще <g/> .
doc#1 Це остання з довгого ряду його поезій про збезчещених дівчат-покриток <g/> , який починається « <g/> Катериною <g/> » у 1838 р. й через різноманітні варіянти та варіяції приводить у 1859 р. до « <g/> Марії <g/> » <g/> .
doc#1 <p> Причину цього знайти легко <g/> : не у кривавих битвах та сутичках минулого і не в сліпому бунті бачить тепер Т. Шевченко визволення людини <g/> , а в становленні внутрішньої гармонії людської душі <g/> , гармонії взаємин людських душ <g/> .
doc#3 Такі конструкції — двоє замість два <g/> , іменник середнього роду в родовому множини замість називного множини ( <g/> рідше — двоїни <g/> ) цілковито панують у творах Ів <g/> .
doc#4 , — </p><p> ( <g/> « <g/> Перед відходом <g/> » <g/> ) </p><p> що вона більше не пише <g/> , як у « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> : </p><p> Я твердо вірю <g/> , Боже мій <g/> , </p><p> лише святий вогонь-ненависть </p><p> пірве з кайданів нарід мій </p><p> і поведе його до слави <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Сповідь <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> або <g/> : </p><p> І затремтить рука злодійська <g/> , </p><p> здригнеться Київська земля </p><p> і понесе сто тисяч війська </p><p> під стіни білого Кремля <g/> . </p>
doc#6 в чорному плащі й каптурі <g/> , занурена в міркування про марність світу <g/> , а злодій <g/> , підкравшіїся ззаду <g/> , витягає в мізантропа гаманець <g/> ) <g/> , залюднен- ня пейзажу постатями людей <g/> , нахил до багатоепізодности в картині <g/> , — хоч годі було б шукати в Курилика поєднанння стількох епізодів <g/> , як у Бройгеля <g/> : за підрахунком <g/> , що його подає П'єро Б'янконі <g/> , це число доходить 120 епізодів-історій у Бройгелевих “ <g/> Приказках <g/> ” ( <g/> Берлін <g/> ) і 84 в “ <g/> Дитячих грах <g/> ” <g/> , не кажучи вже про наявність коло 500 осіб <g/> , що з них кожна щось своє робить <g/> , у “ <g/> Шляху до Голготи <g/> ” ( <g/> Відень <g/> ) <g/> . </p>
doc#6 У передньому лівому куті червона автомашина <g/> , в ній сидить мистець і щось малює <g/> .
doc#6 У картині з торонтської серії “ <g/> Нам важко зрозуміти <g/> ” <g/> , щоб підкреслити контраст між ситими й голодними народами <g/> , у канадський краєвид всуваються образи злиднів <g/> , бачені мистцем в Індії <g/> , —бездомні <g/> , кулі <g/> , жебрущі <g/> … </p>
doc#6 <p> Курилик був свідомий цього <g/> , як він його називав <g/> , “ <g/> символічного <g/> ” характеру образів у своїх картинах <g/> .
doc#6 Правда <g/> , твердження про брак у нього професійної малярської освіти не зовсім відповідає фактам <g/> .
doc#7 <p> Мова йде про віршик Олега Зуєвського <g/> , позначений трьома зірочками замість заголовка і видрукуваний у філяделфійському журналі « <g/> Київ <g/> » <g/> , ч. б за 1951 рік <g/> .
doc#7 <p> Хоч я й не питав — признаюся прилюдно — дозволу в редакції « <g/> Києва <g/> » ( <g/> на обкладинці написано <g/> : « <g/> Передрук за дозволом редакції <g/> » <g/> ) <g/> , але наважуюся передрукувати і другу частину вірша Зуєвського <g/> : </p><p> Так нездогадно <g/> , мов на травах Це все <g/> , що ми несли <g/> , </p><p> У перших зацвітах вогнявих — </p><p> Віконниці з імли <g/> , </p><p> І днів здобуток нерозтлінний Пильнує шати всім <g/> , </p><p> Де сторожкі зелені стіни Звели нам рідний дім <g/> . </p>
doc#8 З неї видно <g/> , як навіть у найбільш « <g/> приміткових <g/> » працях Петрова жив Домонтович <g/> : </p><p> « <g/> Кирило Тур не балакає <g/> , а проповідує <g/> .
doc#9 У цім разі надто до користи може стати польська література <g/> , власне бо задля близькости мови має вона велику силу слів <g/> , котрі не тільки не противляться нашому ухові <g/> , а мають такий вигук <g/> , немовби вони були притаманні українцям <g/> »4. Як приклад таких слів Олена Пчілка наводить слова <g/> : належний <g/> , цнотливий <g/> , урочистий і далі пише <g/> : « <g/> Хіба задля того мали б наші письмовці цуратись таких слів <g/> , що вони перше стали ужитими в польській літературі ( <g/> яко давнішій <g/> ) <g/> , — так це була б зовсім незмисленна увага <g/> »5. </p><p> Не розглядаючи тут дуже цікавої по суті позиції
doc#9 : НЛ <g/> ) <g/> , твар ( <g/> « <g/> Кирпатій у твар зазира <g/> » — 308 <g/> ; Грін <g/> .
doc#9 Коли другий аргумент у дискусії не новий <g/> , бо на це вже вказував досить докладно І. Кокорудз <g/> , то перший аргумент <g/> , дарма що дехто посилається на нього і в наші дні <g/> , ледве чи має доказову силу <g/> .
doc#9 <p> Другий виступ належав знов Б. Грінченкові <g/> , який у своїй новій статті1 забирає ще раз голос <g/> , щоб показати <g/> , що й наддніпрянці брали участь у творенні української науково-публіцистичної мови <g/> . </p>
doc#9 У галичан є чимало гарних форм <g/> , яких нам не стає — чому ж з них не скористуватися <g/> »3. І <g/> , остаточно ставлячи всі крапки над і <g/> , Б. Грінченко так формулює тепер свій мовний ідеал <g/> : « <g/> Мова тоді тільки буде і найкращою і найзрозумілішою <g/> , коли в основі її буде народна мова наддніпрянської України з потрібними додатками з народної мови буковинців та галичан <g/> »4. </p><p> Таким чином <g/> , тепер Б. Грінченко визнає і доконечність галицької пайки в літературній мові <g/> , а отже <g/> , діялектну многоосновність літературної мови <g/> , і участь у літературній мові штучно створюваного елементу ( <g/> складені в народному
doc#9 Це <g/> , як і в галицьких говірках <g/> , кінцевий наголос у третій особі однини майбутнього часу і передкінцевий наголос у формах минулого часу <g/> : « <g/> Яка ж буде мета у товариства <g/> » ( <g/> « <g/> Віче <g/> » <g/> , II <g/> , 96 <g/> ) <g/> ; « <g/> То ж була буря весняна <g/> , а не сльота осіння <g/> » ( <g/> « <g/> Хто вам сказав <g/> » <g/> ) 1. Розгляд усього поданого матеріялу показує <g/> , що Леся Українка підходить до західноукраїнських говірок відмінно від М. Старицького і вже цілком відмінно від П. Куліша <g/> .