Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 » порадою <g/> : </p><p> Прокинься <g/> , кумо <g/> , пробудись </p><p> Та кругом себе подивись <g/> , </p><p> Начхай на ту дівочу славу </p><p> Та щирим серцем <g/> , нелукаво <g/> , </p><p> Хоч раз <g/> , сердего <g/> , соблуди 24. </p><p> Різко порвавши з бунтарством попереднього періоду своєї творчости з її стилістичною деструктивністю <g/> , </p><p> утвердившись у гармонії як основі Всесвіту та соціяльного устрою і застосувавши цей принцип рівноваги в самому стилі своєї поезії <g/> , Т. Шевченко в останні місяці свого життя виробив дещо інакший підхід до проблеми національної свободи України <g/> .
doc#2 Пізніше сум виросте в велику тугу <g/> , що її не понести самій <g/> .
doc#2 <p> Еротика вилонює мотив блаженства родити <g/> , гону <g/> , що проймає природу й людину і що в ньому здійснюється безсмертність роду <g/> , роду <g/> , започаткованого може самим сонцем <g/> .
doc#4 <p> Як глибоко комплекс Іова вкарбований у поезію Наталі Лівицької-Холодної <g/> , видно з того <g/> , що він відклався потужним і глибоким шаром експресіоністичних засобів у самому ядрі поезії <g/> , в системі образности <g/> .
doc#4 Так постав крізь гру суперечностей і неправдоподібностей ліричний образ героя збірки — портрет самої авторки <g/> .
doc#4 Саме це робить вірші <g/> , що їх читаємо <g/> , поезією <g/> , чудом <g/> , що про нього писав Ґете ( <g/> устами Вільгельма Майстера <g/> ) <g/> : « <g/> Ні разу не бачивши самого предмету в природі <g/> , ви пізнаєте правду в відтворенні <g/> , в вас ніби закладене передвідчуття всього світу <g/> , що дістає поштовх до розвитку <g/> , зіткнувшися з гармонією поезії <g/> » <g/> . </p>
doc#4 Кінець-кінцем людина завжди залишиться сама <g/> , і тут саме важить <g/> , хто залишився сам <g/> » <g/> , — якщо він мав рацію <g/> , вона може не надто нарікати <g/> .
doc#4 Він напевне звучить повноцінно й там і тоді <g/> , де і коли нас нема <g/> , де є тільки сама поетка з собою і з Богом <g/> . </p>
doc#6 Не критики вели тут масового глядача <g/> , а масовий глядач справляв несвідомо для себе самого тиск на знавців <g/> .
doc#9 Тільки мовець <g/> , що не говорить по-російськи <g/> , може елімінувати з мови русизми <g/> , тільки мовець <g/> , що не говорить по-польськи <g/> , може вилучати з мови польонізми <g/> , або <g/> , кажучи це саме словами самого А. Кримського <g/> : « <g/> Україна може служити міркою " <g/> польонізмів <g/> " ( <g/> а Галичина з свого боку міркою квазімоскалізмів <g/> ) »1. Отже <g/> , з цього погляду якісь слова типу дощенту <g/> , принаймні <g/> , плентатися або поренчата практично <g/> , з погляду конкретної мовної політики не є польонізми <g/> , бо їх уживає як свої уся Велика Україна <g/> , хоч мовознавець легко відзначить незаперечні зовнішні ознаки польського походження в них <g/> , а двомовний ( <g/> українською і польською мовою <g/> ) галичанин постійно відчуватиме їхнє польське походження <g/> . </p>
doc#9 В той час це були дуже цікаві газетки для нашої молоднечі <g/> , і вона кинулась до їх з жадобою <g/> , як на новинку <g/> , і вссала усе <g/> , навіть саму чудернацьку мову <g/> »4. </p><p> Особисті зустрічі великоукраїнців з галичанами в цей період не були численні кількісно <g/> , але і вони свою справу робили <g/> .
doc#9 <p> Об'єктивна суть виступу І. Нечуя-Левицького <g/> , а тим самим і всієї дискусії <g/> , нагадує виступ того « <g/> сільського дописувача <g/> » <g/> , якого ще 1907 р. цитував Б. Грінченко <g/> : « <g/> Одкиньте набік всю Галичину <g/> , бо вона нам хоть і рідна сестра <g/> , рідніша конечно <g/> , як Московщина <g/> , але живе од нас далеченько <g/> , та ще до того вона <g/> , вештаючись між разними слов'янськими народами <g/> , ввела в свою літературу багато таких слів <g/> , що вони для нашого народу на перший час покажуться трудно понятними і чужішими од " <g/> московських <g/> " <g/> , бо з цими ми мусіли поневолі зріднитися <g/> »2. Так і тільки так стояло питання <g/> : Галичина
doc#9 <p> Майже таку саму позицію щодо галицьких елементів у літературній мові і в його власній творчості посідав і Михайло Коцюбинський з тією різницею <g/> , що його рідноговіркова мовна стихія ( <g/> подільська <g/> ) була ще ближча до галицької <g/> .
doc#9 Це ставлення може найкраще висловив сам М. Коцюбинський у листі до В. Гнатюка з 10.11.1899 р. з приводу оповідань С. Ковальова <g/> : « <g/> Поминаючи вже те <g/> , що самі оповідання написані не дуже вдатно <g/> , мова їх вражає занадто льокальним характером і навіть мене <g/> , який вважає галицьку мову рідною <g/> , годі часом зрозуміти те <g/> , що пише в тих оповіданнях д. Ковальов <g/> »1. </p><p> Про великі симпатії М. Коцюбинського до галицьких мовних особливостей розповідають і мемуаристи <g/> .
doc#9 Але ці явища можуть бути легко пояснені й інакше <g/> , з фактів самих східноукраїнських говірок <g/> . </p>
doc#9 До тих прийменникових конструкцій галицького походження <g/> , що цілком панують у літературній мові <g/> , витиснувши аналогічні конструкції східноукраїнського походження <g/> , належать <g/> : </p><p> 1. Конструкції на означення годин з прийменником о і назвою самої години в прикметниковій ( <g/> порядково-числівниковій <g/> ) формі в місцевому відмінкуl <g/> : « <g/> Кожен з нас о тій хвилині так подумав <g/> » ( <g/> А Малишко <g/> ) <g/> .
doc#9 Почасти і головне внаслідок загального відкритішого характеру вимови східноукраїнських говірок ( <g/> який генетично <g/> , мабуть <g/> , пояснюється участю північноукраїнських говірок у самому процесі формування східноукраїнських говірок <g/> ) <g/> , а почасти внаслідок двомовности східноукраїнської інтелігенції ( <g/> українська і російська мови <g/> ) в мові останньої в наш час з'являється подекуди навіть такий крайній вияв нахилу до відкритого характеру артикуляційної бази <g/> , як акання <g/> .
doc#9 Що це не позичення з західноукраїнських говірок <g/> , а прослідки старої східноукраїнської системи вимови <g/> , </p><p> говорить уже хоч би той факт <g/> , що Галичина <g/> , як правило <g/> , сама не знає форми яблуко <g/> , а має замість неї форму япко ( <g/> ябко <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 Щоправда <g/> , вагання в цих категоріях можна знайти і в самих ( <g/> центрально- <g/> ) полтавських говірках <g/> , де вони завдячені впливові північноукраїнських говірок <g/> , але кількість варіянтів у мові Котляревського тяжко пояснити самим посиланням на варіянтність полтавських говірок <g/> . </p>
doc#10 Але і самого факту <g/> , що він віддав десяток років свого життя праці над Академічним словником і надав цьому досі не перевершеному виданню свого духа печать <g/> , досить для того <g/> , щоб записати ім'я Ганцова золотими літерами на таблиці визначних діячів української культури <g/> .