Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> Дальша серія була про дрібнішу рибку <g/> , про колег нижчого рангу — доцентів <g/> , аспірантів тощо <g/> .
doc#0 Н. не знав нічого про жінку <g/> , ані її прізвища <g/> .
doc#1 Тема самотности <g/> , старости <g/> , очікування смерти <g/> , що розкривається у роздумах суб'єктивного ліричного персонажа <g/> , переростає у філософський узагальнюючий висновок про нікчемність і жалюгідність людини <g/> , кинутої у цей світ <g/> .
doc#4 Нехай читач викине три останні уступи <g/> , включно з цитатою з </p><p> Шопенгауера <g/> , з посиланням на музику <g/> , з французьким висловом про молодість і старість <g/> …
doc#5 Славенко забуває про свої лябораторні спроби <g/> , він щасливий в обіймах Марти <g/> .
doc#6 У “ <g/> Сніданні лісорубів <g/> ” ( <g/> ч. 14 <g/> ) в тих <g/> , що сидять у другому й четвертому ряді <g/> , кожна голова індивідуалізована <g/> , можна навіть говорити про характер кожного <g/> .
doc#6 Про Ван Гоґа тут уже сказано в зв'язку з книжкою Стовпа <g/> .
doc#7 Значить те прозирання у власну душу крізь пейзаж <g/> , значить асоціяції спогаду про весну <g/> , що не одцвітає <g/> , і про рідний дім <g/> , що його може ніколи не було <g/> , неприступні читачеві <g/> .
doc#9 Маємо на увазі такі рядки з листа Лесі Українки до Йосипа Маковея з 16.01.1894 р. <g/> : « <g/> Я тільки думаю <g/> , що зовсім нема чого ставити питання про перемогу того чи іншого діялекта <g/> , адже літературна мова мусить витворитись з усіх діялектів <g/> , без жадного насильства <g/> , сварки й колотнечі <g/> .
doc#9 <p> Подані тут зауваги про галицькі впливи в наголосі — це тільки перша постава питання <g/> , яке ще майже зовсім не вивчене і потребує дальшого докладнішого вивчення <g/> .
doc#9 Свідчення Шафонського — свідчення про вищість тих говірок <g/> , які він звик частіше бачити й чути у літературному оформленні <g/> . </p>
doc#10 Ганцов брав активну участь у працях Харківської правописної комісії <g/> , йому належав розділ про правопис незмінних слів у проекті українського правопису <g/> , виданому 1926 р. Одначе тут він відіграв меншу роль <g/> , і його вагу тут не можна порівняти з значенням праці Олекси Синянського <g/> . </p>
doc#10 Передусім він виявляє південно-слов'янські особливості <g/> , потім так звані “ <g/> явища спільно-руські <g/> ” <g/> , щоб таким чином прийти до “ <g/> явищ діалектних <g/> ” і спромогтися висловити припущення про місце <g/> , де написано рукопис <g/> .
doc#10 Ганцов слушно відкинув традиційний перед тим погляд про розвиток типу уо > уе > уи > уі > і <g/> , бо це означало б пересунення основної сили наголосу на кінець поліфтонга <g/> , себто зміну спадного наголосу на висхідний <g/> , чого не засвідчено ніде в чистих українських говірках <g/> .
doc#10 <p> В дійсності одначе вже це спостереження кликало до далеко радикальніших висновків <g/> , — до перегляду питання про генезу української мови <g/> , а почасти й східньослов'янських мов взагалі <g/> .
doc#10 Ба більше <g/> , не доводиться говорити й про подовження голосного <g/> , бо цьому суперечать факти сучасної більшої короткости голосних у закритих складах <g/> , ніж у відкритих <g/> .
doc#10 І тут природним стає питання про обставини історичного життя їхніх племенних носіїв <g/> , про ті історичні обставини <g/> , що зумовили <g/> , з одного боку <g/> , ізоляцію цих ддвох груп одна від одної <g/> , а з другого – можливо <g/> , їх тимчасові сходження з іншими <g/> , не східньослов'янськими народностями <g/> .
doc#14 Тільки зрідка втручання жарту чи розмовної інтонації внесе фальшиву ноту <g/> : про тачанку <g/> : « <g/> Не жарт <g/> , коли у ній крилатий гарт <g/> » <g/> ; про власне серце <g/> : « <g/> Із серця виллять треба мед і полум'ям наллять його залізним <g/> » <g/> .
doc#14 У поезії воскового танення літа в серпневі дні <g/> , в усвідомленні <g/> , що нема контрасту між вічністю й хвилиною <g/> , бо хвилини — це вічність <g/> , у відчутті ваготи стиснених поетових тиш <g/> , у тому тягарі пам'яті <g/> , що на нього колись гірко скаржилися Зеров і Клен <g/> , — хоч у Маланюка ця пам'ять — не літературно-кабінетна <g/> , а більше із спогадів про спорожнілий окоп і закляклий кулемет 1919 року <g/> .
doc#15 ) <g/> , про спосіб означати властивості особи або речі <g/> , що сама не названа в реченні <g/> , родовим або прикметним ім'ям ( <g/> piper <g/> , non homo <g/> ; nugae <g/> ; mirum <g/> ) <g/> , про придієслівні означення <g/> , що постали з занепалих номінативних речень ( <g/> пох " <g/> вночі <g/> " <g/> ) <g/> , про номінатив психологічного підмета і т. д. <g/> . </p>