Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 <p> Це й є ті апостоли правди і свободи <g/> , про чий прихід поет писав трьома тижнями раніше <g/> .
doc#4 , — </p><p> ( <g/> « <g/> Перед відходом <g/> » <g/> ) </p><p> що вона більше не пише <g/> , як у « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> : </p><p> Я твердо вірю <g/> , Боже мій <g/> , </p><p> лише святий вогонь-ненависть </p><p> пірве з кайданів нарід мій </p><p> і поведе його до слави <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Сповідь <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> або <g/> : </p><p> І затремтить рука злодійська <g/> , </p><p> здригнеться Київська земля </p><p> і понесе сто тисяч війська </p><p> під стіни білого Кремля <g/> . </p>
doc#4 Та це дозволенне <g/> , бо я вже склав зізнання <g/> : пишу не наукову розвідку <g/> , а суб'єктивні враження <g/> .
doc#4 <p> Та відмежування від старших і однолітніх сучасників починалося ще 1947 р. <g/> , коли Наталя Лівицька- Холодна писала — </p><p> Я буду майстром неприміченим </p><p> і каганцем у буднів ніч <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Самотність <g/> » <g/> ) </p><p> не смолоскипом <g/> , що рве нічну темряву й кличе до героїчних звитяг <g/> , а каганцем серед буднів <g/> !
doc#4 Саме це робить вірші <g/> , що їх читаємо <g/> , поезією <g/> , чудом <g/> , що про нього писав Ґете ( <g/> устами Вільгельма Майстера <g/> ) <g/> : « <g/> Ні разу не бачивши самого предмету в природі <g/> , ви пізнаєте правду в відтворенні <g/> , в вас ніби закладене передвідчуття всього світу <g/> , що дістає поштовх до розвитку <g/> , зіткнувшися з гармонією поезії <g/> » <g/> . </p>
doc#5 Тільки в Домонтовича Вер зраджує Комаху <g/> , а не він її <g/> , і бідному подоланому Комасі не лишається нічого <g/> , як писати листи до Вер <g/> , що ніколи не будуть відіслані <g/> .
doc#6 Курилик дістав завершену формальну освіту з літератури <g/> , і він залюбки писав прозу <g/> , — численні коментарі до власних малярських творів <g/> , автобіографічну книжку “ <g/> Хтось коло мене <g/> ” <g/> , що була успіхом у читачів і витримала двоє видань <g/> .
doc#6 Він писав <g/> : “ <g/> Для мене нема сумніву <g/> , що й дотепер Бройгель — один з найбільших малярів в історії <g/> .
doc#6 У своєму коментарі до картини Курилик пише <g/> , що він був щасливий <g/> , сидячи в автомобілі й малювавши красу довкілля <g/> .
doc#9 У себе вдома <g/> , в родині тощо ми говорили <g/> , писали <g/> , думали « <g/> по-харківськи <g/> » ( <g/> офіційно це звалося по-києво-полтавськи <g/> ) <g/> , а через дорогу <g/> , в домі <g/> , наприклад <g/> , Василя Сімовича <g/> , або в книгозбірні НТШ тощо це саме роблено « <g/> по-львівськи <g/> » <g/> .
doc#9 Правда <g/> , він не пише <g/> , чим він обґрунтував свою пропозицію використати галицькі слова в поезії <g/> , але <g/> , очевидно <g/> , це мотивувалося загальноромантичними основами світогляду автора листа <g/> .
doc#9 Згадуючи ті часи <g/> , сучасник писав <g/> : « <g/> Коло р. 1862 почалось у нас в Галичині " <g/> українство <g/> " <g/> .
doc#9 Сам Є. Сакун пише про це так <g/> : « <g/> З'їздивши сливе усю Україну й прислухавшись до говорів її <g/> , дійшов'єм2 до гадки <g/> , що нам потрібно задля розвою нашої літератури писати українською мовою <g/> , а не яким-небудь з українських говорів <g/> .
doc#9 Сам Є. Сакун пише про це так <g/> : « <g/> З'їздивши сливе усю Україну й прислухавшись до говорів її <g/> , дійшов'єм2 до гадки <g/> , що нам потрібно задля розвою нашої літератури писати українською мовою <g/> , а не яким-небудь з українських говорів <g/> .
doc#9 Характеризуючи становище українського письменника з Великої України в 1876- 1905 роках <g/> , він писав <g/> : </p><p> « <g/> Коли б не бачив він роботи братів — галичан та буковинців <g/> , коли б не було в його надії на народні маси <g/> , то давно б йому і уста заніміли <g/> »2. </p><p> На ці роки Львів став всеукраїнським культурним центром <g/> .
doc#9 Він писав до О. Кониського ( <g/> лист з 22 січня 1863 р. <g/> ) <g/> : « <g/> А що про Червону Русь пишете <g/> , так вона не єдиним правописом одрізнилася од нас <g/> , але і мовою <g/> ; нехай вона до нас прихилюється <g/> , а не ми до неї <g/> .
doc#9 <p> Добрий практичний знавець української літературної мови Модест Левицький писав пізніше <g/> , що в « <g/> Основі <g/> » літературна мова була ще чиста ( <g/> читай <g/> : чиста від галицьких впливів <g/> .
doc#9 випадком змушено не писати так <g/> , як ми пишемо <g/> , то ми і хвилини не вагаючись — почали б писати такою мовою <g/> , якою тепер пишуть автори тих галицьких віршів <g/> , знаючи добре <g/> , що хоча вона й не зовсім відповідає нашим смакам та звичкам <g/> , але все ж вона нам — своє <g/> , рідне <g/> » <g/> . </p>
doc#9 С. Єфремов писав з цього приводу <g/> : « <g/> Політичним партіям єсть досить іншої роботи <g/> …
doc#9 « <g/> Щодо мови <g/> , — пише М. Чернявський <g/> , — М. Коцюбинський був прихильником мови західноукраїнської й почасти галицької <g/> , а Грінченко навпаки <g/> » <g/> , — і далі ілюструє це такими конкретними малюнками <g/> : « <g/> Деякі з рукописів і Грінченко <g/> , і я зрікались читати через їх мову <g/> .