Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Н. міг не шкодувати <g/> , що не найнявся до чорториїв берлінських вирв і згарищ <g/> . </p>
doc#4 Можу уточнити <g/> , що писатиму майже виключно про другу <g/> , більшу й <g/> , як на мене <g/> , безмірно вартіснішу частину її книги <g/> , частину <g/> , що обіймає поезії від 1944 р. А в сторінках — 104 проти 54 першої частини <g/> . </p>
doc#4 » стало євангелієм новочасної віри в те <g/> , що <g/> , розклавши літературний твір на його складники- засоби <g/> , можемо збагнути таємницю його буття й впливу <g/> .
doc#6 Такі обличчя-маски можуть вести до графіки Ґої <g/> , приміром у його “ <g/> Бики з Бордо <g/> ” <g/> .
doc#6 Площинність може співіснувати з “ <g/> повчанням <g/> ” <g/> , імпресіонізм завжди був несполучений з моралізуванням і проповіддю <g/> . </p>
doc#6 Він став професіоналом <g/> , а його болюча непристосованість до середовища <g/> , з якого він вийшов <g/> , як і того <g/> , до якого мав би прийти <g/> , робить його носієм драматичного роздвоєння <g/> , хоч водночас соціолог не може її вирвати з контексту урбанізаційних процесів двадцятого сторіччя й розмивання сільської людности <g/> .
doc#6 Цілком міг Курилик застосувати до себе ту сцену роману <g/> , в якій молодий Ван Ґог приносить свої перші рисунки на оцінку старшому маляреві Пітерсенові <g/> : </p><p> — Вінсенте <g/> .
doc#8 Хто знає <g/> , може його здогади містять у собі зародки майбутнього <g/> , що їх ми ще не можемо сприйняти <g/> ?
doc#9 Літературна українська мова <g/> , за його твердженням <g/> , існує тільки на Великій Україні <g/> , де вона освячена авторитетом клясиків і тогочасних великих письменників <g/> ; усе <g/> , що є специфічного в галицькій книжній мові <g/> , Б. Грінченко зневажливо називає « <g/> язичиєм <g/> » <g/> , дарма що не може не розуміти <g/> , що це новітнє <g/> , мовляв <g/> , « <g/> язичиє <g/> » далеко стоїть від тієї москвофільської мови <g/> , яка свого часу й дістала іронічну назву язичия <g/> : « <g/> Дуже помилялись ті земляки <g/> , які думали досі <g/> , що в Галичині тільке одне " <g/> язичиє <g/> " — москвофільське <g/> , навпаки <g/> , — є і друге — рутенське <g/> »1. Докази на це твердження в Б. Грінченка — більш ніж скупі <g/> .
doc#9 Тільки мовець <g/> , що не говорить по-російськи <g/> , може елімінувати з мови русизми <g/> , тільки мовець <g/> , що не говорить по-польськи <g/> , може вилучати з мови польонізми <g/> , або <g/> , кажучи це саме словами самого А. Кримського <g/> : « <g/> Україна може служити міркою " <g/> польонізмів <g/> " ( <g/> а Галичина з свого боку міркою квазімоскалізмів <g/> ) »1. Отже <g/> , з цього погляду якісь слова типу дощенту <g/> , принаймні <g/> , плентатися або поренчата практично <g/> , з погляду конкретної мовної політики не є польонізми <g/> , бо їх уживає як свої уся Велика Україна <g/> , хоч мовознавець легко відзначить незаперечні зовнішні ознаки польського походження в них <g/> , а двомовний ( <g/> українською і польською мовою <g/> ) галичанин постійно відчуватиме їхнє польське походження <g/> . </p>
doc#9 <p> М. Коцюбинський і Леся Українка робили це може найталановитіше <g/> , але принципово такий самий підхід ми знайдемо і в мові Миколи Вороного <g/> , Гната Хоткевича <g/> , Миколи Чернявского — цих <g/> , на думку І. Нечуя-Левицького <g/> , найбільших « <g/> галичанизаторів <g/> » тогочасної української літературної мовиv <g/> .
doc#11 А тоді спроба зазирнути в майбутнє Андруховича-письменника <g/> , а може <g/> , і його друзяк <g/> .
doc#11 Шифр його в нас знов Го <g/> , але не те <g/> , що Гофман <g/> , а те <g/> , що Микола Гоголь <g/> , сам — хтозна — може напівпричинний <g/> , подібно до мистця ЧАРТкова <g/> . </p>
doc#12 серед ставу мовчки опинилась“ ( <g/> Шевченко <g/> ) <g/> , </p><p> Крапки можуть стояти також в середині речення перед якимнебудь словом <g/> , щоб показати несподіваність <g/> , незвичайність цього слова <g/> , контрастовість його з очікуваним <g/> , напр <g/> .
doc#13 Не можу утриматися <g/> , щоб не процитувати прикладу утятого <g/> , синкопованого хорею незвичайної експресивности <g/> : </p><p> Полетіли стріли здаля <g/> , </p><p> Свиснула аркану петля <g/> , </p><p> Коні ржуть <g/> , татари йдуть <g/> , </p><p> Бубнарі у бубон б'ють <g/> , </p><p> Стугонить і стогне земля <g/> . </p>
doc#15 Таким чином <g/> , при дуже ускладненій термінології <g/> , погляди Клеменсєвіча мало відрізняються від поглядів Лося <g/> , крім того <g/> , правда <g/> , Клеменсєвіч слушно показує <g/> , що те <g/> , що він об'єднує під назвою " <g/> сповіщень <g/> " <g/> , не обов'язково має емоціональний або афективний характер <g/> , а речення не обов'язково позбавлене цього характеру <g/> , отже <g/> , емоція може впливати не синтаксичну структуру висловлення і змінювати її <g/> , але цей вплив зовсім не обов'язковий <g/> . </p>
doc#15 Бо вказівний тип називних речень <g/> , міг привести до сучасних вказівних речень <g/> , до вживання називного відмінка в заголовках <g/> , вивісках і т. п„ але ледве чи можна виводити з нього те <g/> , що ми в даній роботі умовилися називати називними реченнями ( <g/> номінативні екзистенціяльні речення за Пєшковським <g/> , суґестиви уявлень за Марті <g/> ) - хіба може за дуже і дуже нечисленними винятками <g/> . </p>
doc#15 <p> Повертаючися до випадків перетворення іменників-членів ряду на називні речення <g/> , можемо встановити <g/> , що цьому перетворенню можуть сприяти різні обставини <g/> .
doc#15 , німецька мова <g/> ) або принаймні може оформлятися своєрідно ( <g/> російська мова <g/> ) <g/> .
doc#15 <p> При інтонаційному і змістовому відриві від речення можуть переоформлятися в називні речення ті напівпредикативні сполучення <g/> , додавані до основної частини речення <g/> , які можна <g/> , використовуючи дещо поширено термін <g/> , запроваджений Пєшковським <g/> , назвати називними відмінками уявлення <g/> . </p>