Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Останні оберти маховика <g/> , коли рушій уже мертвий <g/> ?
doc#4 Коли я починав читати книжку <g/> , я обурювався <g/> .
doc#4 Нема нічого злого чи хибного в аналізі засобів <g/> , і формалізм нам тут багато допоміг <g/> , як довго ми свідомі того <g/> , що це не все і що лишається широке поле для констатації суб'єктивного відчування і що це може найпривабливіше <g/> , коли маємо справу з літературним щиро-сутим твором <g/> . </p>
doc#4 Коли до них забрели Зевес і Гермес <g/> , щаслива в своїй незайманій наївності пара прийняла їх з теплою й приязною гостинністю <g/> , як приймала кожного <g/> .
doc#4 Але мотив гармонії й вірности подружнього життя аж геть у старість <g/> , живого теплом споминів про все спільно пережите в родині й поза нею <g/> , не раз з'являється в « <g/> нових <g/> » поезіях авторки <g/> : </p><p> Ах <g/> , це твої <g/> , мій друже <g/> , очі любі І відблиск їх у погляді дочки <g/> , </p><p> Це наші спільні сльози <g/> , в щасті й згубі <g/> , </p><p> Твій ніжний дотик чи докір терпкий <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Батьківщина <g/> » <g/> ) </p><p> не раз поетка чує « <g/> усміх <g/> , тепло і руку <g/> » <g/> , « <g/> коли так гарно нам достигла осінь <g/> » <g/> .
doc#4 Філемон ще намагається не помічати того <g/> , що — коли дозволю собі анахронізм — Тичина окреслював словами « <g/> До пустель <g/> , каналу й річки Наші славні п'ятирічки Мов би до дітей <g/> » <g/> , що коїться довкруги <g/> .
doc#5 Авторові було б тепер 56 років <g/> , коли писано роман <g/> , йому було 28. Хто читає романи з продовженнями в журналах <g/> ?
doc#9 <p> Коли ми аналізуємо <g/> , наприклад <g/> , мову його поезій4 <g/> , то безпосередньо галицьких позичень знаходимо в ній надто мало <g/> , і всі вони мають цілком випадковий характер <g/> .
doc#9 Коли хочеш карати Росію й Україну <g/> , карай їх огнем <g/> , мечем <g/> , чим хоч <g/> , — тільки не прилученням Галичини <g/> , бо в нас же й свого сміття стане Дніпро перегородити <g/> »4. </p><p> Одначе така негативна оцінка всього галицького не завадила тому <g/> , що в мові М Драгоманів помітно піддався галицьким впливам <g/> , як це слушно констатував ще в 1913 р. М. Жученко <g/> : « <g/> Драгоманов <g/> , мову якого ми вважаємо за найкращий зразок наукової української мови <g/> , під кінець <g/> , коли йому доводилось друкувати свої писання виключно у галицьких виданнях <g/> , почав писати більше вже на галицький зразок <g/> »5. </p><p> І
doc#9 Спокійніше <g/> , а тому й правильніше характеризує те саме явище М. Жученко <g/> , який <g/> , одначе <g/> , як видно з його ж таки слів <g/> , теж ставився до нього не дуже співчутливо <g/> : « <g/> Таким чином <g/> , силою нещасливих обставин <g/> , з кінця сімдесятих років розвиток літературної української мови був перенесений на галицький ґрунт <g/> , і що ж тут дивного <g/> , коли тая мова почала тепер будуватись не на києво-полтавській <g/> , а на львівсько-коломийській основі <g/> !
doc#9 І коли б трапилося так <g/> , що нас <g/> , українців-русинів з Росії <g/> , яким <g/> …
doc#9 Коли другий аргумент у дискусії не новий <g/> , бо на це вже вказував досить докладно І. Кокорудз <g/> , то перший аргумент <g/> , дарма що дехто посилається на нього і в наші дні <g/> , ледве чи має доказову силу <g/> .
doc#9 <p> Коли абстрагуватися від роздратованого тону старого І. Нечуя-Левицького <g/> , то в його твердженні є частка правди <g/> .
doc#9 Основний ідейний рушій брошури Модеста Левицького можна зформулювати такими його словами <g/> : « <g/> Коли ми тепер і негайно не подбаємо <g/> , щоб затерти і знищити ту прикру різницю ( <g/> галицької і великоукраїнської літературної мови <g/> , — Ю. Ш. <g/> ) <g/> , то <g/> , не дай Боже <g/> , доживемо до того сумного явища <g/> , що колись буде дві українські літературні мови <g/> »3. </p><p> Нарешті <g/> , І. Верхратський у своєму відгуку на дискусію підкреслював першорядну вагу великоукраїнських елементів для розвитку української літературної мови <g/> : « <g/> Писателів <g/> , на Україні живучих <g/> , лично зовсім не знаю <g/> .
doc#9 У другій половині її творчого життя <g/> , коли вона була відірвана від рідної Волині <g/> , природніше говорити не про волинські <g/> , а про галицькі мовні впливи <g/> , — впливи <g/> , насамперед <g/> , звичайно <g/> , з лектури <g/> , а далі і з спілкування з галичанами й буковинцями <g/> .
doc#9 Але суть і в М. Коцюбинського зовсім не в цьому біографічному моменті <g/> , особливо <g/> , коли ми говоримо про пізніші твори М. Коцюбинського ( <g/> починаючи приблизно з 1902— 1903 pp <g/> .
doc#9 <p> Бракує українських слів І. Нечую-Левицькому і тоді <g/> , коли треба відтворити абстрактні поняття <g/> , особливо ті <g/> , що пов'язані з новітнім культурним життям <g/> , і тут він теж раз у раз змушений удаватися до російської мови як джерела <g/> , звідки можна надолужити те <g/> , чого бракує в його індивідуальній мові ( <g/> але не тогочасній українській літературній мові <g/> ) <g/> .
doc#9 Подібно до Галичини вона зберегла етимологічний правопис <g/> , у той час коли Сербія прийняла рішуче фонетичну орфографію <g/> .
doc#9 Це був період <g/> , коли поет обертався переважно серед цих кіл <g/> , і попри часткові відштовхування від них <g/> , йому було нелегко уникнути їхнього впливу <g/> .
doc#10 <p> Правда <g/> , ( <g/> 24 <g/> ) опубліковано 1931 р. <g/> , коли вже йшла нагінка на українських науковців <g/> , і можна було б подумати <g/> , що Курило була змушена писати “ <g/> самокритичні <g/> ” тиради <g/> , ба й цілі статті <g/> .