Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Записувати ворожі розмови й оперативно подавати записи Галицькому <g/> .
doc#0 А скільки тут випаровувалося темпераменту <g/> , звинувачень у невігластві й браку культури <g/> !
doc#2 Так наче річка почалася ледь помітним струмочком і <g/> , підсилювана дощами <g/> , зміцнювана допливами <g/> , ширшала й ширшала <g/> , невпізнанною стала <g/> , а все в тому ж напрямі бігла <g/> , до того ж наперед відчутого й накресленого моря <g/> . </p>
doc#4 А в самому характері « <g/> нової <g/> » поезії Наталі Лівицької-Холодної найбільша подібність з останніми роками творчости Ріхарда Штравса з його трагічно-спокійними й стриманими « <g/> Метаморфозами <g/> » й « <g/> Чотирма останніми піснями <g/> » <g/> ; а де в чому і з старим Ґете <g/> .
doc#4 У Наталі Лівицької-Холодної дуже часто й дуже типово відбувається перехід від я ( <g/> про яке в суті речі завжди йдеться <g/> ) до взагальнених ти або ми <g/> : </p><p> Я йду в неминуче Проваллями самоти <g/> … </p>
doc#4 Так бачимо тут садок і леваду <g/> , верболіз <g/> , липу <g/> , грушу <g/> , вишні <g/> , рожі <g/> , чуємо гавкіт сірого Гаршнепа <g/> , бачимо кухню в присмеркових сутінках і плахту на жердці <g/> , Явдоха пече паляниці <g/> , мама наділяє грушею <g/> , працюють Марина й Одарка <g/> , батько оповідає казки <g/> , довідуємося й про місцеві річки-потоки Руду й Різовату <g/> …
doc#5 У свої двадцять вісім років він постарівся й зневірився <g/> .
doc#6 Працівниця галерії оповідала мені <g/> , що Курилик був несамовито жадібний у спостеріганні й відтворенні всього <g/> , що він бачив навколо себе <g/> .
doc#6 Небо може бути не тільки загрозою <g/> , воно може справді поглинути те <g/> , чим існує людина <g/> , як от собак і санки <g/> , що ними живе інуїт ( <g/> “ <g/> Постання сузір'я Плеяд <g/> ” <g/> , ч. 16 <g/> ) <g/> , або й саму людину ( <g/> “ <g/> А тоді одного дня Том не повернувся <g/> ” — ч. 9 <g/> ) <g/> . </p>
doc#6 Курилик <g/> , звичайно <g/> , не хоче або не наважується змалювати сонце просто перед собою і перед глядачем <g/> , але він так само одержимий страшною потугою сонця <g/> , незбагненністю його розпеченого блиску і намагається відтворити його через контрасти вибухів світла і темряви хмар або мороку й позірної ідилії земного існування <g/> . </p>
doc#6 Хоч його книжка “ <g/> Хтось коло мене <g/> ” — про шукання й знайдення релігії й Бога <g/> , а не про малярство як таке <g/> , читаємо в ній <g/> : “ <g/> Я був професійний мистець <g/> , через те мусів оцінювати й творити красу <g/> ” ( <g/> 143 <g/> ) <g/> , тому вій зацікавлений у “ <g/> внутрішній істоті речей —їхньої ваги <g/> , твердости чи м'якости <g/> , їхній поверхні і т. д.” ( <g/> 138 <g/> ) <g/> .
doc#7 Мені хочеться тільки відкрити в поезію дорогу й звичайним словам <g/> , і ще більше мені хочеться сказати <g/> , що синтакса здебільша буває далеко гнучкішою <g/> , ефективнішою і — головне — тоншою формою виведення мови з прозово-побутової інерції <g/> , ніж накопичення допотопових або фантастичних слів і словечок <g/> . </p>
doc#8 <p> Однією з причин малого впливу Петрова було те <g/> , що він стояв незмірно вище від більшости еміграції своєю культурою і самою площиною свого мислення <g/> , завжди спрямованого на синтезу <g/> , на широкі узагальнення <g/> , а не на щоденну гру амбіцій і взаємопідкопувань — чи то в приватному житті <g/> , чи то в культурі й політиці <g/> .
doc#9 І галичани зразу усвідомлюють це й приймають на себе цей почесний тягар <g/> .
doc#9 борше ( <g/> й <g/> ) <g/> : « <g/> Бозя простив та скрасив мене боршей <g/> » ( <g/> 102 <g/> ) <g/> ; сх <g/> .
doc#9 Він закинув своєму супротивникові хуторянську обмеженість <g/> , бажання заплямувати й відкинути все те <g/> , що не вживається на рідному хуторі <g/> , бажання тим більше необгрунтоване <g/> , що в підросійській Україні не було ніякої іншої школи <g/> , крім російської <g/> , а значить українську мову поза своїм хутором люди могли знати хіба тільки з белетристики <g/> .
doc#9 Маємо на увазі такі рядки з листа Лесі Українки до Йосипа Маковея з 16.01.1894 р. <g/> : « <g/> Я тільки думаю <g/> , що зовсім нема чого ставити питання про перемогу того чи іншого діялекта <g/> , адже літературна мова мусить витворитись з усіх діялектів <g/> , без жадного насильства <g/> , сварки й колотнечі <g/> .
doc#9 Маю надію <g/> , що мене розуміють усі добрі люди і в Галичині <g/> , і на Україні <g/> »2. </p><p> Цей спокійний <g/> , урівноважений <g/> , тверезий голос явно ствердив підсумки дискусії <g/> , головніші її здобутки й наслідки <g/> : діялектна основа літературної мови не повинна обмежуватися на одному якомусь діялекті <g/> , але літературна мова не повинна приймати і всі діялектні варіянти до свого складу <g/> , хоч би вони були влучні <g/> , або оригінальні <g/> , або старовинні тощо ( <g/> діялектна многоосновність <g/> , але не многоваріянтність літературної мови <g/> ) <g/> , літературна мова повинна зростати органічно <g/> , в процесі співжиття і взаємодії різних українських земель ( <g/> « <g/> Без сварки й колотнечі <g/> » <g/> ) <g/> , і головне — вона повинна мати загальноукраїнський характер ( <g/> « <g/> щоб розуміли всі добрі люди <g/> !
doc#9 « <g/> Галичанізація <g/> » мови молодого покоління посунулася так помітно вперед <g/> , що її запеклий ворог І. Нечуй-Левицький зміг дати таку уїдливу й <g/> , звичайно <g/> , карикатурно перебільшену характеристику мови тогочасного молодшого покоління <g/> : « <g/> Наші молодші люди начитались галицьких газет так <g/> , що по мові зовсім погаличанилися <g/> , неначе так завзято падкували коло цієї справи <g/> , що аж повиучували ті газети й журнали й їх мову напам'ять <g/> »1. </p><p> III <g/> .
doc#9 Тепер їх уживає український народ на Волині <g/> , і то вже здавна <g/> , вони вже наші <g/> , гарні <g/> , мені подобаються <g/> , й тому я їх уживаю <g/> »2. </p><p> Але найкращий свідок того <g/> , як ставилася Леся Українка до західноукраїнських взагалі й галицьких зокрема мовних елементів <g/> , — це мова її творів <g/> .