Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Він ішов Пушкінською вулицею вгору від пам'ятника Пушкінові <g/> .
doc#1 Більше того <g/> , кожен ряд рухається від часткового ( <g/> Архімед і Ґалілей — самотні шукачі правди <g/> , з одного боку <g/> ; ситі церковники <g/> , з іншого <g/> ) до максимально узагальненого в кінці <g/> : « <g/> люди <g/> » загалом протиставляються ворогові загалом <g/> . </p>
doc#1 У вірші « <g/> Бували войни й військовії свари <g/> » від 26 листопада 1860 р. він мовби вступає у відкриту полеміку із самим собою минулорічним <g/> , пишучи <g/> , що зміна соціяльного устрою прийде і без сокири <g/> : </p><p> І без сокири </p><p> Аж зареве та загуде <g/> , </p><p> Козак безверхий упаде <g/> . </p>
doc#4 Зформулюймо її так <g/> : Засоби поетичної техніки Наталі Лівицької- Холодної <g/> , взяті в сумі й взаємодії <g/> , творять у її « <g/> нових <g/> » поезіях ( <g/> чи новій поезії <g/> ) неповторний стиль <g/> , якого не поплутаєш ні з яким іншим <g/> , хоч він і йде в річищі вичищення новітньої поезії від котурняної бутафорії й чимраз більшого включення до цієї поезії елементів <g/> , що вважалися в XIX сторіччі й навіть на початку нашого занадто прозаїчними для поезії <g/> .
doc#6 Сковорода відходив від діяльности в світі речей і уникав втручатися до нього <g/> .
doc#6 Було в назві в таких випадках щось від комерційного оголошення <g/> .
doc#6 <p> Але повернімось від Курилика-літератора до Курилика-маляра <g/> , а отже <g/> , від назв картин до самих картин <g/> .
doc#6 Віднайдення себе як персони він сподівався від віри <g/> .
doc#9 Від цього я взяв за фонд по- дніпрянський говір <g/> , яко головний <g/> , і приносив до його найвідрубніші від других мов варіянти <g/> »3. </p><p> Є. Сакунові відповідав І. Верхратський <g/> .
doc#9 тяти <g/> : « <g/> Від них мене не одітне Ні ласки пал <g/> , ні муки рвіі <g/> » ( <g/> 92 <g/> ) <g/> ; сх <g/> .
doc#9 Подавши об'єктивно-історичну картину <g/> , як і чому галицькі мовні елементи проникали до української літературної мови <g/> , він радить не викидати їх негайно <g/> , як пропонував І. Нечуй-Левицький <g/> , але все-таки поволі відходити від них <g/> , повертаючи таким способом літературну мову до її наддніпрянської основи <g/> .
doc#10 У пізніших працях він вимагає від дослідника мови <g/> , щоб той давав систему фонем мови ( <g/> 6 <g/> , 266'24 <g/> ) <g/> .
doc#10 Деякі крихти її <g/> , що вдалося позбирати з випадкових джерел і від очевидців <g/> , лишають більше невідомого <g/> , ніж розкритого <g/> .
doc#10 Так само обережно пропагує вона паратаксу в складному реченні ( <g/> 5 <g/> , 101 <g/> ) <g/> , на відміну від пізнішого захоплення нею в Смеречинського <g/> ; обережно ставиться вона до шукання особливостей фонетичної системи української мови в твердженнях Синявського про тверду вимову приголосних перед і <g/> , що розвинулося з о <g/> , про повсюдну твердість українських губних <g/> , про послідовне збереження дзвінкости українських дзвінких приголосних ( <g/> 8 <g/> , 248 <g/> , 249 <g/> ; 9 <g/> , 251 <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 <p> Згодом Курило відійшла від позицій романтичного народництва <g/> .
doc#11 <p> Про літературну генезу цих та інших чортовинь від Підкарпаття аж до Адріятики ( <g/> via <g/> , як і належить за рангами <g/> , Москва <g/> ) — далі <g/> .
doc#13 Цілком імовірно <g/> , що він прийшов до байронічної будови своєї « <g/> Чорної Долини <g/> » шляхами інтуїції від Байрона <g/> , а не шляхами філологічних досліджень <g/> .
doc#14 Справа <g/> , отже <g/> , не в забутті України і не в зраді <g/> , а в відході від традиційної катеринно- кармазинної концепції України <g/> .
doc#15 Виходячи з цього <g/> , Шахматов відокремлює від речень аналізованого типу ті <g/> , де називний відмінок не сполучає в собі функції суб'єкта і предиката <g/> , а виступає предикатом до попереднього ( <g/> або <g/> , додамо <g/> , наступного <g/> ] висловлення <g/> , як приміром <g/> , слово пятно в такому прикладі з Слєпцова <g/> : " <g/> А зто что <g/> ?
doc#15 Відмінно від Шахматова він уважає - в згоді зі своїм загальним поглядом на речення як на словосполучення предикативного характеру <g/> , - що головний член цих речень не відповідає сполученню суб'єкта з предикатом <g/> , а є просто присудок <g/> ; саме тому тут не може бути ні підмета <g/> , ні дієслівного присудка <g/> : " <g/> Пробуючи додавати можливі тут без зміни значення предикати <g/> , переконуємося <g/> , що воно не тільки не тягнеться до них <g/> , а <g/> , навпаки <g/> , не зносить їхньої присутности <g/> " <g/> .