Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Вона була заборонена для місцевих <g/> .
doc#1 Це смертний гріх <g/> , тому що він порушує саму основу структури Всесвіту — гармонію і рівновагу людини в собі <g/> , у її стосунку до інших і в стосунку людини до Бога <g/> .
doc#2 Чи думала вона <g/> , що вже не бути дням <g/> , а тільки ночам <g/> ?
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Остання жертва <g/> » <g/> ) </p><p> Бо тепер вона знає <g/> , що сьогодні інший світ <g/> , інша доба <g/> : « <g/> Це інший світ <g/> …
doc#5 Потім досить вузьким проходом між церковним муром та балюстрадою вийшли на північний бік її <g/> , що стримів над прірвою <g/> .
doc#6 Не була такою ані виставка в Вінніпезі 1980 року з її 51 картиною <g/> , ані переїзна виставка 1982—1984 років <g/> , що відкрилася в Кітченері <g/> , а закрилася в Торонто <g/> , з її 49 чи 50 експонатами <g/> , бо вона була обмежена спеціальною темою — “ <g/> Як Курилик бачив Канаду <g/> ” <g/> .
doc#6 <p> Курилик не створив своєї мистецької школи і не міг її створити <g/> .
doc#9 їх твори <g/> , — пише вона <g/> , — « <g/> мають стояти між найкращими оздобами української літератури з погляду упорядкування її мови <g/> »4 <g/> .
doc#9 Є тільки натяки на те <g/> , що все зло в окрайності « <g/> галицької мови <g/> » і засміченості її через це « <g/> чужинецько-сусідськими мовними впливами <g/> » <g/> : « <g/> Скрізь в Европі за ґрунт і основу книжньої мови були взяті осередкові мови <g/> , маючі в своїх формах і лексиці найбільший район <g/> , а не усякі дрібні підмови й чудернацькі говірки <g/> , а часом мішанки на краях <g/> , межуючих з сусідніми націями <g/> »3. </p><p> 5. На Великій Україні є якісь не названі автором носії цього « <g/> маразму <g/> » <g/> , що хотіли б у літературній мові знайти синтезу різноговіркових явищ <g/> , отже <g/> , прихильники діялектної многоосновности літературної мови <g/> .
doc#9 Тепер їх уживає український народ на Волині <g/> , і то вже здавна <g/> , вони вже наші <g/> , гарні <g/> , мені подобаються <g/> , й тому я їх уживаю <g/> »2. </p><p> Але найкращий свідок того <g/> , як ставилася Леся Українка до західноукраїнських взагалі й галицьких зокрема мовних елементів <g/> , — це мова її творів <g/> .
doc#9 Додаймо до цього <g/> , що мова творів Лесі Українки все-таки ніколи не стає « <g/> галицькою <g/> » <g/> , що вона ввесь час міцно зв'язана з традиціями клясичної української літературної мови <g/> , вирослої з мови Шевченка і « <g/> Основи <g/> » <g/> , і ми зможемо висунути твердження <g/> , що Леся Українка в мові своїх творів свідомо й досить послідовно здійснювала той ідеал <g/> , ту програму розвитку мови на много-діялектній основі з умовою <g/> , щоб мова ця лишалася всеукраїнською <g/> , а не була вузькольокальною <g/> , який ( <g/> ідеал <g/> ) і яку ( <g/> програму <g/> ) вона зформулювала <g/> , як ми бачили <g/> , ще в першій половині дев'ятдесятих років у листі до Й. Маковея <g/> . </p>
doc#9 Треба тільки застерегти <g/> , xщо іронічне ставлення до цього типа ( <g/> який <g/> , можливо <g/> , становить собою портрет <g/> , зроблений з конкретного оригіналу <g/> , що тоді жив <g/> ) <g/> , яке випливає у В. Винниченка з його соціял-демократичних позицій <g/> , не дуже правдиве об'єктивно <g/> , бо історично Скалозуби були на той час — говоримо тут про їхню ролю в розвитку української літературної мови в її розмовних виявах — прогресивні <g/> .
doc#9 Чи це не знаменує однакового підходу до української літературної мови взагалі і ролі в ній галицьких елементів зокрема <g/> ?
doc#9 Русифікаційна політика у ці роки — поскільки розглядати її тільки в межах мови — могла здійснюватися тому <g/> , між іншим <g/> , що її підтримував не тільки фізичний і моральний терор <g/> , а і тому <g/> , що вона апелювала до хуторянського почуття східноукраїнських мовців <g/> .
doc#9 Словенська літературна мова <g/> , яка багато дечого увібрала від Горенських діялектів з околиці Любляни <g/> , є все-таки дводіялектною <g/> , тому що вона не відкинула традиції літературної мови XVI століття <g/> , яка розвинулась на базі Доленських діялектівlxiii <g/> .
doc#9 Він сам перелічує її головні твори <g/> : « <g/> Напечатанная и публикою с удовольствием принятая и перельщіованая Виргилієва Энеида <g/> ; Діалоги рождественській и воскресенській <g/> ; Вірша <g/> , говоренная Запорозькому Гетьману на Великдень <g/> ; Замысл на попа <g/> , и еще некоторые <g/> »lxxx <g/> . </p>
doc#10 Сюди належать її праці 7 <g/> , 12 <g/> , 16—18 <g/> , 20 <g/> , 21 <g/> , 25 <g/> , 26. Якщо діялектологія давала головний фактичний матеріал для цих праць <g/> , то <g/> , з другого боку <g/> , відчувалася потреба теоретично-методологічного обґрунтовання <g/> .
doc#10 Автор цих рядків особисто досі пам'ятає окремі сторінки з цієї книжки <g/> , що з нею він уперше зустрівся 1918 р. <g/> , бувши учнем першого класу гімназії <g/> . </p>
doc#10 Так само обережно пропагує вона паратаксу в складному реченні ( <g/> 5 <g/> , 101 <g/> ) <g/> , на відміну від пізнішого захоплення нею в Смеречинського <g/> ; обережно ставиться вона до шукання особливостей фонетичної системи української мови в твердженнях Синявського про тверду вимову приголосних перед і <g/> , що розвинулося з о <g/> , про повсюдну твердість українських губних <g/> , про послідовне збереження дзвінкости українських дзвінких приголосних ( <g/> 8 <g/> , 248 <g/> , 249 <g/> ; 9 <g/> , 251 <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 Тепер її завдання — прислухатися до другого полюсу українського мовного світу — крайніх південнозахідніх говірок <g/> , і наступного <g/> , 1924 р. вона відвідує південнозахіднє Поділля — Тульчиніцину й Молдавію в її тогочасних адміністративних межах ( <g/> 19 <g/> , 48 <g/> ; 22 <g/> , 215 <g/> ) <g/> .