Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Не знати <g/> , хто був винен і хто чого домагався <g/> , але сумирними <g/> , погашеними ці родинні чвари не були <g/> .
doc#4 Так і кортить додати <g/> , що стиль цей не сходить на суму засобів <g/> , і має в собі щось <g/> , що стоїть поза тими засобами <g/> , щось <g/> , без чого <g/> , власне <g/> , нема поезії <g/> , як без води нема життьових умов для рослин і істот <g/> , а ця вода проливається з хмар і хмарин <g/> , а їхня форма непередбачена й неповторна і не може бути подиктована людським розумом — як і сама поява чи не-поява тих хмар <g/> .
doc#6 Як у серійних коміксах ( <g/> до чого я повернуся далі <g/> ) <g/> .
doc#6 Але воно було далеко від будь-яких стилізацій <g/> , воно було мистецтвом двадцятого століття <g/> , і то не тільки в таких рисах <g/> , як прояви абстракціонізму <g/> , сюрреалізму <g/> , експресіонізму й чого там ще <g/> , а передусім у своєму еклектизмі <g/> , в своїх суперечностях <g/> .
doc#7 До чого стосується « <g/> немов би спогад <g/> » і так далі <g/> : чи це шлях слав гомін <g/> , немов спогад <g/> ?
doc#7 До чого стосуються слова « <g/> про весну неодцвітну <g/> » <g/> : спогад і веселість про весну <g/> ?
doc#8 Часто в мене було враження <g/> , що він більше думає не про те <g/> , що сказати <g/> , а про те <g/> , чого не сказати <g/> , не договорити <g/> .
doc#8 Але в науці і публіцистиці Петрова обережність дала йому те <g/> , чого він хотів <g/> : його шанували <g/> , але не розуміли <g/> .
doc#8 Якби мене запитали <g/> , що таке есеї <g/> , я сказав би <g/> : есей — це такий літературний жанр <g/> , який бачить у дійсності те <g/> , чого люди в ній звичайно не бачать <g/> , і цю одну сторону унаочнює і уопуклює так <g/> , що стає вона нібито цілою дійсністю <g/> .
doc#9 »3 </p><p> І далі Олена Пчілка подає свій погляд на позичання з чужих мов взагалі і на стосунки української мови з польською зокрема <g/> : « <g/> З другого боку <g/> , коли здибується у чужій літературі слово <g/> , котре нічим не противить ні лексичному складові <g/> , ні фонетичній вимові нашій настільки <g/> , що зовсім має подобу нашого українського слова <g/> , — тільки ще не ужитого в нашім письмі <g/> , — для чого ж би мали ми цуратись його <g/> ?
doc#9 Маємо на увазі такі рядки з листа Лесі Українки до Йосипа Маковея з 16.01.1894 р. <g/> : « <g/> Я тільки думаю <g/> , що зовсім нема чого ставити питання про перемогу того чи іншого діялекта <g/> , адже літературна мова мусить витворитись з усіх діялектів <g/> , без жадного насильства <g/> , сварки й колотнечі <g/> .
doc#9 24 <g/> ) <g/> ; розпука ( <g/> туга <g/> ) <g/> , недоброзичливість <g/> , назва ( <g/> назвище <g/> , — власне українізований варіянт галицького і польського назвисько — nazwiska <g/> ) <g/> , ріг ( <g/> угол <g/> ) ( <g/> 26 <g/> ) <g/> ; крок ( <g/> ступінь <g/> ) <g/> , майже ( <g/> сливе <g/> ) <g/> , ухилитись ( <g/> одхилитись <g/> ) <g/> , сучасний ( <g/> сьогочасний <g/> ) <g/> , відродження ( <g/> одродіння <g/> ) ( <g/> ЗО <g/> ) <g/> ; відмовити <g/> , спіткати <g/> , замислитися ( <g/> 38 <g/> ) <g/> ; передплата <g/> , відсотки <g/> , остаточно <g/> , співчуття <g/> , співробітник ( <g/> сутрудовник <g/> ) <g/> , рухливість ( <g/> во- рушливість <g/> ) ( <g/> 45 <g/> ) <g/> ; пристосувати ( <g/> примитикувати <g/> ) <g/> , змагання до чого ( <g/> 46 <g/> ) <g/> ; прагнути ( <g/> жадати <g/> ) <g/> , перешкода ( <g/> завада <g/> ) <g/> , злочинець ( <g/> лиходій <g/> ) <g/> , зупинитися ( <g/> опинитися <g/> ) <g/> , оздоблений ( <g/> прикрашений <g/> ) <g/> , постійний ( <g/> завсідній <g/> ) <g/> , обговорювати ( <g/> оббріхувати <g/> .
doc#9 <p> Бракує українських слів І. Нечую-Левицькому і тоді <g/> , коли треба відтворити абстрактні поняття <g/> , особливо ті <g/> , що пов'язані з новітнім культурним життям <g/> , і тут він теж раз у раз змушений удаватися до російської мови як джерела <g/> , звідки можна надолужити те <g/> , чого бракує в його індивідуальній мові ( <g/> але не тогочасній українській літературній мові <g/> ) <g/> .
doc#9 Звичайно <g/> , і тоді буде сприйматися не все <g/> , а те <g/> , чого літературній мові бракуватиме <g/> .
doc#9 А все це наперекір Шевченкові й Кулішу <g/> , щоб увести церковнослов'янські елементи в літературну мову <g/> , від чого вона стала б « <g/> двомовною <g/> » <g/> . </p>
doc#10 Ганцов слушно відкинув традиційний перед тим погляд про розвиток типу уо > уе > уи > уі > і <g/> , бо це означало б пересунення основної сили наголосу на кінець поліфтонга <g/> , себто зміну спадного наголосу на висхідний <g/> , чого не засвідчено ніде в чистих українських говірках <g/> .
doc#10 Ганцов відкидає цю думку <g/> , бо в південно-російських говірках це явище зв'язане з яканням і поруч з віспа є вясне і т. п. <g/> , чого зовсім нема в українських говірках <g/> .
doc#10 не ввійде до літературного вжитку <g/> , багато чого може видатися застарілим — з погляду деяких функцій мови <g/> ” <g/> .
doc#10 <p> Інші теми з історичної фонетики <g/> , що про них писала Курило <g/> , в своїх засновках і висновках безпосередньо зв'язані з тим <g/> , до чого вона прийшла в розгляненому циклі праць <g/> .
doc#11 ) Барб'є перетягли гурт німецьких Гофманових дияволів до венеційської ляґуни <g/> , у висліді чого року 1881 на кону паризької опери розігралися їхні ігрища <g/> , так і охрещені — « <g/> Казки Гофмана <g/> » <g/> .