Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 І Н. <g/> , було відомо Галицькому <g/> , сказав <g/> , що ця постанова перегороджувала дітям колгоспників доступ до навчання у вищих школах <g/> .
doc#1 У новій версії ця тема зведена до одного рядка <g/> : </p><p> Зійшлись <g/> , побрались <g/> , поєднались <g/> , </p><p> Помолоділи <g/> , підросли <g/> . </p>
doc#1 <p> ( <g/> « <g/> Я не нездужаю <g/> , нівроку <g/> » <g/> , </p><p> 22 листопада 1858 р. <g/> ) </p><p> Востаннє ця візія неминучої національної і соціяльної помсти постала у вірші « <g/> Осії <g/> .
doc#2 <p> Протилежність ця з повною силою виявляється в ставленні обох поетів до обряду і обрядовости <g/> .
doc#4 ) Вона <g/> , ця поезія <g/> , існує в безконечній мінливості <g/> , — не тільки тем <g/> , мотивів і настроїв <g/> , але <g/> , так здається <g/> , й світобачення <g/> .
doc#4 Так і кортить додати <g/> , що стиль цей не сходить на суму засобів <g/> , і має в собі щось <g/> , що стоїть поза тими засобами <g/> , щось <g/> , без чого <g/> , власне <g/> , нема поезії <g/> , як без води нема життьових умов для рослин і істот <g/> , а ця вода проливається з хмар і хмарин <g/> , а їхня форма непередбачена й неповторна і не може бути подиктована людським розумом — як і сама поява чи не-поява тих хмар <g/> .
doc#5 <p> Якби не ця іронія <g/> , якби не ховання за свої формульні персонажі <g/> , Підмогильний міг би <g/> , мабуть <g/> , за епіграф до своєї невеличкої драми взяти рядки з Лєрмонтова <g/> , – вони загальновідомі <g/> , але нагадаю їх <g/> : </p><p> Что страсти <g/> ?
doc#6 У поодиноких <g/> , хоч і не частих випадках ця проповідницька настанова межує з прямою пропагандою <g/> , приміром у його картинах про ( <g/> точніше було б сказати — проти <g/> ) аборт <g/> , про одну з яких буде докладніше мова далі <g/> .
doc#6 Ще якби ця пропаганда була політична <g/> , як приміром у Бена Шана <g/> , може <g/> , можна було б її подарувати <g/> .
doc#6 І сама ратуша стоїть не серед міста <g/> , а серед жовтої піщаної пустелі <g/> , і кидає ця <g/> гордість нашого міста <g/> ” чорну тінь на схід — себто від сонця <g/> , що вже хилиться в небуття <g/> , на захід <g/> .
doc#6 Обидва ці світи — в своїй сутності—становлять одну субстанцію <g/> , і ця субстанція <g/> , як і час і простір — не істотні <g/> , бо все через усе веде до одного <g/> , і це одне зветься Бог <g/> .
doc#6 Традиція ця стара <g/> , типова для багатьох мініатюристів Середньовіччя ( <g/> між іншим і в ілюстраціях до Київського літопису в Радзівілівському списку <g/> ) <g/> , але найближчим попередником Бройгеля в цьому був <g/> , мабуть <g/> , Босх <g/> , наприклад <g/> , у мадрідському “ <g/> Возі сіна <g/> <g/> .
doc#6 Він бачив невідкличне наближення атомної катастрофи <g/> , і він поспішав рятувати людські душі перед тим <g/> , як ця катастрофа сталася <g/> , поки не пізно <g/> .
doc#8 Теза ця могла б звучати <g/> : радянське шевченкознавство — не заперечення <g/> , а безпосереднє продовження <g/> , якщо не повторення традиційного народницького шевченкознавства <g/> , як його репрезентує <g/> , приміром <g/> , Єфремов <g/> .
doc#9 І це <g/> , власне <g/> , єдино певно у цьому свідченні <g/> , бо в нас нема серйозних підстав думати <g/> , що ця розмова справді була і що Шевченко справді вирішив послухати поради Лукашевича <g/> .
doc#9 Не та мова степів широких <g/> , ланів безмежних — повільна <g/> , барвиста <g/> , дзвінка <g/> , а мова швидка <g/> , одноманітна <g/> , але вже викінчена й культурна <g/> »2. Уже в останніх словах почувається <g/> , наскільки імпонує ця мова героям повісти і самій авторці <g/> .
doc#9 як небо од землі <g/> »5. Але оцінка ця випливає — як звичайно в І. Нечуя-Левицького — не з уважної аналізи мови цієї драматичної поеми <g/> , а загального доброго враження <g/> , яке на нього <g/> , очевидно <g/> , ця річ справила <g/> .
doc#9 Додаймо до цього <g/> , що мова творів Лесі Українки все-таки ніколи не стає « <g/> галицькою <g/> » <g/> , що вона ввесь час міцно зв'язана з традиціями клясичної української літературної мови <g/> , вирослої з мови Шевченка і « <g/> Основи <g/> » <g/> , і ми зможемо висунути твердження <g/> , що Леся Українка в мові своїх творів свідомо й досить послідовно здійснювала той ідеал <g/> , ту програму розвитку мови на много-діялектній основі з умовою <g/> , щоб мова ця лишалася всеукраїнською <g/> , а не була вузькольокальною <g/> , який ( <g/> ідеал <g/> ) і яку ( <g/> програму <g/> ) вона зформулювала <g/> , як ми бачили <g/> , ще в першій половині дев'ятдесятих років у листі до Й. Маковея <g/> . </p>
doc#9 <p> V. ГАЛИЦЬКІ МОВНІ ЕЛЕМЕНТИ <g/> , ІНКОРПОРОВАНІ В СИСТЕМУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ </p><p> Із зробленого в попередніх розділах огляду мовних впливів Галичини на Велику Україну в їх історичній послідовності видно <g/> , що питома вага галицьких мовних елементів у сучасній українській літературній мові мусить бути немала <g/> , що ця літературна мова <g/> , власне <g/> , сміливо може бути названа мішаною щодо своєї діялектної основи <g/> , і <g/> , отже <g/> , традиційне підручникове твердження про її київсько-полтавську основу вимагає якщо не цілковитої ревізії <g/> , то принаймні додатку <g/> : з великим галицьким нашаруванням <g/> .
doc#9 Конструкція ця не чужа і східноукраїнським говіркам <g/> , але поза кількома більш- менш сталими зворотами ( <g/> « <g/> По вечері опинився Харпак вже надворі <g/> » — І. Манжура <g/> ) <g/> , її частіше заступає інша <g/> : прийменник після + родовий відмінок іменника <g/> . </p>