Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 Так я зробив <g/> , писавши про Олену Телігу ( <g/> « <g/> Без металевих слів і без зідхань даремних <g/> » <g/> ) <g/> , про Василя Стуса ( <g/> « <g/> Трунок і трутизна <g/> » <g/> ) <g/> , так зробив Юрій Лавріненко <g/> , писавши про Оксану Лятуринську ( <g/> « <g/> Князівна <g/> , що обходить шатра <g/> » <g/> ) і десятки інших <g/> .
doc#4 Нова поетика значущости <g/> , протиставлена і Олесевому заколисуванню плином слів <g/> , і часто картонному патосові Маланюка чи Ольжича <g/> , задеклярована вже 1969 р. <g/> : </p><p> Коли старість у душу гляне </p><p> порожнечею самоти <g/> , </p><p> кожне слово значущим стане <g/> … </p>
doc#7 Подруге <g/> , і головне <g/> , підносилася вага слів і їхнього значення <g/> .
doc#7 Те <g/> , що писала Андієвська <g/> , — не поезія <g/> , а радше словесний спорт <g/> , і зв'язки його з українською мовою <g/> , коли не говорити про зовнішнє оформлення слів <g/> , — мінімальні <g/> . </p>
doc#7 Надзвичайно трафаретизована синтаксично <g/> , вона кинулася надолужувати це вишукуванням незвичайних <g/> , « <g/> поетичних <g/> » слів <g/> , старанно обминаючи слова звичайної мови <g/> .
doc#7 Поезія перетворюється на додаток до словника незвичайних слів <g/> .
doc#7 <p> Наприкінці кілька слів про саму поезію Зуєвського <g/> .
doc#9 Поза тим можна сказати <g/> , що жадної географії поширення слів ( <g/> Вортґеоґрафі <g/> ) ми не маємо <g/> .
doc#9 І досі для багатьох слів мало не єдиним авторитетом у питанні їх географічного прикріплення є позначка в словнику Б. Грінченка <g/> .
doc#9 І тут знову І. Верхратський виступає в обороні слів і виразів <g/> , прийнятих в літературній мові Великої України <g/> .
doc#9 А далі він його деталізує <g/> : « <g/> Книжний літературний український язик повинен вироЄРлюватись на ґрунті живого сільського язика <g/> , вигрібаючи з його мови термінологію <g/> , зміняючи суфікси <g/> , приставляючи їх до кореня народного язика <g/> ; він не повинен шукати нових слів в інших слов'янських язиках <g/> , хоч би і в церковнослов'янському <g/> , а розвиватись на основі народних українських вимов <g/> : наддніпрянської <g/> , галицької <g/> , поліської <g/> , навіть чорноруської ( <g/> коло Вільна <g/> ) і білоруської ( <g/> коло Могилева <g/> , Мінська та Вітебська <g/> ) <g/> , котрі мають один спільний з українським лексикон слів <g/> .
doc#9 У цім разі надто до користи може стати польська література <g/> , власне бо задля близькости мови має вона велику силу слів <g/> , котрі не тільки не противляться нашому ухові <g/> , а мають такий вигук <g/> , немовби вони були притаманні українцям <g/> »4. Як приклад таких слів Олена Пчілка наводить слова <g/> : належний <g/> , цнотливий <g/> , урочистий і далі пише <g/> : « <g/> Хіба задля того мали б наші письмовці цуратись таких слів <g/> , що вони перше стали ужитими в польській літературі ( <g/> яко давнішій <g/> ) <g/> , — так це була б зовсім незмисленна увага <g/> »5. </p><p> Не розглядаючи тут дуже цікавої по суті позиції Олени Пчілки щодо стосунків української і польської мов — бо це виходить за межі нашої теми <g/> , — мусимо тут відзначити одне <g/> : принцип використання слів <g/> , спільних з польською мовою <g/> , як свого споконвічного добра <g/> , крім усього іншого <g/> , широко відчиняв двері до літературної мови багатьом і багатьом словам <g/> , уживаним у західноукраїнських <g/> , і зокрема галицьких <g/> , говірках <g/> .
doc#9 <p> Коли ми з цього погляду придивимося до поетичної спадщини М. Старицького4 <g/> , то побачимо насамперед <g/> , що певну частину слів <g/> , що сприймалися в його поезіях як нові <g/> , справді можна вважати за його індивідуальні новотвори — принаймні ми знаходимо їх у приступних нам джерелах <g/> .
doc#9 Небагато <g/> , наприклад <g/> , з наведених перед цим слів або форм слів стало загальним набутком <g/> .
doc#9 Спокійніше <g/> , а тому й правильніше характеризує те саме явище М. Жученко <g/> , який <g/> , одначе <g/> , як видно з його ж таки слів <g/> , теж ставився до нього не дуже співчутливо <g/> : « <g/> Таким чином <g/> , силою нещасливих обставин <g/> , з кінця сімдесятих років розвиток літературної української мови був перенесений на галицький ґрунт <g/> , і що ж тут дивного <g/> , коли тая мова почала тепер будуватись не на києво-полтавській <g/> , а на львівсько-коломийській основі <g/> !
doc#9 — Ю. Ш. <g/> ) зачислює й уживання " <g/> провінціялізмів <g/> " <g/> , т. є. слів <g/> , що " <g/> існують хіба у яких там лемків чи в гуцулів <g/> " <g/> , а властиво не існують в тім селі чи в повіті <g/> , де живе В. Чайченко <g/> .
doc#9 <p> Стаття А. Кримського принесла вперше в дискусії фахове філологічне пояснення багатьох порушених дискутантами слів і форм <g/> , але це нас тут не цікавить <g/> .
doc#9 Улюбленим закидом дискутантів на адресу тих слів і зворотів <g/> , які вони бажали здискредитувати <g/> , був закид <g/> , що це — « <g/> москалізм <g/> » <g/> , або що це — « <g/> польонізм <g/> » <g/> , або що це те й друге разом <g/> , або нарешті <g/> , що це як не те <g/> , то друге <g/> , — саме так <g/> , наприклад <g/> , як ми бачили <g/> , поставився Б. Грінченко до слова звертатися ( <g/> до кого <g/> ) <g/> .
doc#9 « <g/> Спільна мова така " <g/> малоросійська <g/> " <g/> , що чогось аж серце похвачує <g/> »2 <g/> , — і від цього загального враження здивованого захоплення <g/> , імпонування зрозумілий і легкий перехід до вихоплення <g/> , аналізи і переймання окремих слів і виразів <g/> .
doc#9 — думає вона далі <g/> : — Чому ж би не вживать тих слів <g/> ?