Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Ось приблизна схема поділу <g/> : рядки 1—25 - в церковнослов'янському стилістичному ключі <g/> ; 26-91^ писані розмовною мовою <g/> ; 92- 117 – церковнослов'янською <g/> , з поступовим зміщенням до риторики <g/> ; рядки 192 — 206 — у церковнослов'янському стилі <g/> , рядки </p><p> 207 — 218 — розмовною мовою <g/> ; 239 — 254 — у церковнослов'янському стилі <g/> ; рядки 255-283 - своєрідна синтеза обох стилів <g/> ; рядки 284-366 - розмовною мовою <g/> ; рядки 367 - 386 - специфічна архаїчна риторика <g/> ; рядки 387 — 620 — розмовною мовою <g/> ; рядки 621—640 — синтеза обох стилів <g/> ; рядки 641-655 - розмовною мовою <g/> ; рядки 654—743 — знову синтеза <g/> </p>
doc#1 Ось приблизна схема поділу <g/> : рядки 1—25 - в церковнослов'янському стилістичному ключі <g/> ; 26-91^ писані розмовною мовою <g/> ; 92- 117 – церковнослов'янською <g/> , з поступовим зміщенням до риторики <g/> ; рядки 192 — 206 — у церковнослов'янському стилі <g/> , рядки </p><p> 207 — 218 — розмовною мовою <g/> ; 239 — 254 — у церковнослов'янському стилі <g/> ; рядки 255-283 - своєрідна синтеза обох стилів <g/> ; рядки 284-366 - розмовною мовою <g/> ; рядки 367 - 386 - специфічна архаїчна риторика <g/> ; рядки 387 — 620 — розмовною мовою <g/> ; рядки 621—640 — синтеза обох стилів <g/> ; рядки 641-655 - розмовною мовою <g/> ; рядки 654—743 — знову синтеза <g/> </p>
doc#3 <p> Щоправда <g/> , моя книжка вийшла у далекій Швеції <g/> , вона була написана та надрукована іноземною німецькою мовою <g/> .
doc#7 Те <g/> , що писала Андієвська <g/> , — не поезія <g/> , а радше словесний спорт <g/> , і зв'язки його з українською мовою <g/> , коли не говорити про зовнішнє оформлення слів <g/> , — мінімальні <g/> . </p>
doc#9 Тут знову <g/> , після попередніх ще несміливих спроб « <g/> Основи <g/> » на початку шістдесятих років <g/> , українською мовою починала говорити <g/> , а далі вже впевнено говорила українська наука в найрізноманітніших її галузях <g/> . </p>
doc#9 Але цілком зрозуміло <g/> , що все це ототожнення літературної мови з мовою сільської баби <g/> , увесь цей протест проти позичень з інших слов'янських мов — були прихованим виступом і проти мовних позицій П. Куліша <g/> , і проти позичень з галицької книжної мови <g/> , яку І. Нечуй-Левицький саме вважав за засмічену інослов'янськими впливами <g/> : церковнослов'янськими й польськими <g/> . </p>
doc#9 мають такий вигук <g/> , немовби вони були притаманні українцям <g/> »4. Як приклад таких слів Олена Пчілка наводить слова <g/> : належний <g/> , цнотливий <g/> , урочистий і далі пише <g/> : « <g/> Хіба задля того мали б наші письмовці цуратись таких слів <g/> , що вони перше стали ужитими в польській літературі ( <g/> яко давнішій <g/> ) <g/> , — так це була б зовсім незмисленна увага <g/> »5. </p><p> Не розглядаючи тут дуже цікавої по суті позиції Олени Пчілки щодо стосунків української і польської мов — бо це виходить за межі нашої теми <g/> , — мусимо тут відзначити одне <g/> : принцип використання слів <g/> , спільних з польською мовою <g/> , як свого споконвічного добра <g/> , крім усього іншого <g/> , широко відчиняв двері до літературної мови багатьом і багатьом словам <g/> , уживаним у західноукраїнських <g/> , і зокрема галицьких <g/> , говірках <g/> .
doc#9 Навіть більше <g/> : практично ці твердження Олени Пчілки саме сприяли засвоєнню галицизмів літературною мовою <g/> .
doc#9 » 1Далі І. Франко показує історичну зумовленість діялектної роздріблености й діялектних відрубностей у межах української мови і цінність різноговіркових елементів <g/> : « <g/> Народ з його мовою <g/> , звичаями і творчістю <g/> , не сходячи зі спільної української основи <g/> , все-таки проявляє багато відтінків <g/> , котрих годі не бачити <g/> , на котрі тяжко гніватися <g/> .
doc#9 випадком змушено не писати так <g/> , як ми пишемо <g/> , то ми і хвилини не вагаючись — почали б писати такою мовою <g/> , якою тепер пишуть автори тих галицьких віршів <g/> , знаючи добре <g/> , що хоча вона й не зовсім відповідає нашим смакам та звичкам <g/> , але все ж вона нам — своє <g/> , рідне <g/> » <g/> . </p>
doc#9 Але з історії літературних мов ми знаємо <g/> , що найархаїчніші форми звичайно зберігаються в найвідсталіших околицях і через це нормально не сприймаються літературною мовою <g/> . </p>
doc#9 Ще більшою мірою впливала своєю мовою галицька українська преса <g/> , бо вона конкурентів на Великій Україні не мала <g/> .
doc#9 І. Франко не обурюється тепер потребою вивчати елементи літературної мови над Сулою або Пслом <g/> ; він пише <g/> : « <g/> Кождий <g/> , хто брався писати тою мовою <g/> , наскільки черпав із книжної традиції <g/> , мусів зачинати від Котляревського <g/> , Квітки-Основ'яненка <g/> , Шевченка <g/> , Марка Вовчка <g/> , Нечуя-Левицького <g/> , мусить бачити <g/> , що тут <g/> , у мові тих письменників <g/> , лежить основа того типу <g/> , яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців <g/> »1. Книжна традиція — цей чинник <g/> , як бачимо <g/> , підкреслюється і тут <g/> , у І. Франка <g/> , як вирішальний <g/> .
doc#9 Характеристична з цього погляду згадка про мову С. Петлюри <g/> , яку знаходимо в І. Нечуя-Левицького <g/> : « <g/> Я ж часто зустрічаюсь з студентами <g/> , і вони усі говорять народною українською мовою <g/> , тільки один студент С. Петлюра і справді балакав зі мною так <g/> , що я спитав його <g/> , чи не з Галичини він <g/> »4. На цій же позиції були і тогочасні передові письменники — передусім Леся Українка і М. Коцюбинський <g/> .
doc#9 М. Коцюбинський над своєю мовою працював багато і систематично <g/> , домагаючися того <g/> , щоб вона не була говіркова <g/> , — як це було в багатьох його попередників в українській прозі і як це було в нього самого при його перших літературних дебютах <g/> .
doc#9 Адже біограф М. Коцюбинського розповідає <g/> , що ще на початках своєї творчости письменник працював над літературною мовою і що особливо багато поміток мовного характеру він зробив на перекладі творів Шекспіра <g/> , зробленому П. Кулішем <g/> , і на словнику Ф. Піскунова <g/> , де « <g/> найчастіше трапляються імена Ю. Федьковича <g/> , І. Верхратського <g/> , М. Устияновича <g/> .
doc#9 Досить порівняти « <g/> логічне <g/> » есперанто з « <g/> нелогічною <g/> » англійською мовою <g/> , що всотала в себе поруч з германськими і так багато різнорідних романських елементів <g/> . </p>
doc#9 А для того <g/> , щоб установити точно словник <g/> , засвоєний українською літературною мовою з Галичини <g/> , треба було б перейти який-небудь добрий загальний словник української літературної мови послідовно з початку до кінця <g/> , встановлюючи територію первісного вживання кожного слова <g/> .
doc#9 Якщо не говорити про форму прошу <g/> , сприйняту з таким наголосом літературною мовою тільки в звуженому значенні формули ввічливосте <g/> , то в парадигмі теперішнього часу можна припускати західноукраїнські впливи тільки щодо поодиноких дієслів <g/> , і то досить давні <g/> , так що вони <g/> , власне <g/> , не входять у нашу тему — про впливи Галичини на нову українську літературну мову <g/> .
doc#9 Так відрегульованою була мова Шевченка і Куліша <g/> , тільки що ми маємо тут до діла не з російською мовою <g/> , а з церковнослов'янськими компонентами <g/> .