Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Вартовий поводився <g/> , як зі старими знайомими <g/> , з обома <g/> .
doc#0 <p> Пані Соня вирішила <g/> , що яка б не була доля Львова і її <g/> , вона нікуди зі свого міста не рушить <g/> .
doc#0 І в критичні для Німеччини часи Мірчук старався залучати науковців зі сходу <g/> .
doc#0 <p> Штрасгоф уважався перехідним табором для привезених зі сходу <g/> .
doc#0 Точніше — зі сконання Берліну <g/> .
doc#0 <p> Бо Свирид Микитович запрошував Н. ще зі Львова <g/> , ше з Штрасгофу <g/> .
doc#0 <p> Світ і далі ловив заїжджих зі сходу <g/> , світ в інших уніформах і з зовсім відмінною фразеологією <g/> .
doc#1 І всюди цей процес перегляду і переосмислення ішов в одному й тому ж напрямку <g/> : відмова від зовнішнього ефекту <g/> , зосередження дії на внутрішньому світі й духовних цінностях людини <g/> ; особливе відчуття вселенської злагоди <g/> , душевна рівновага <g/> , злиття зі Всесвітом в ідеальній гармонії <g/> . </p>
doc#4 ; </p><p> ( <g/> « <g/> Кінець мандрівки <g/> » <g/> ) </p><p> то це спалах енергії у єднанні зі світом <g/> : </p><p> Я не сію і не збираю <g/> , </p><p> бідна хата в чужині моя <g/> , </p><p> але світ від краю до краю </p><p> належить таким <g/> , як я. </p><p> Сходить сонце щодня уранці <g/> , </p><p> заростає квіттям земля </p><p> для дітей <g/> , для бурлак <g/> , для коханців <g/> , </p><p> для таких <g/> , як я. </p><p> ( <g/> « <g/> Безпричальність <g/> » <g/> ) </p><p> Так <g/> , « <g/> спокій зрілих літ <g/> » — це не просто спокійна констатація <g/> , це ціле багатство настроїв <g/> , переживань <g/> , охоплень довколишнього світу <g/> .
doc#4 Так у барокковій « <g/> серенаді <g/> » любовна арія чергувалася легко й вільно з танцем <g/> , з сумним плачем за втраченим коханням <g/> , зі згадкою про смерть <g/> , </p><p> жіґа з тарантелею <g/> , ґавот з танцем смерти <g/> .
doc#4 — </p><p> ( <g/> « <g/> Жоржини <g/> » <g/> ) </p><p> віршовий рядок розбивається на нерівномірні уступи <g/> , інерція метру розсаджується спондеями <g/> , а особливо пірихіями <g/> , анакрусами й перестрибами через склад <g/> : </p><p> Та доба була неповторна <g/> , </p><p> як поезія Маланюка <g/> , </p><p> а була вона недоговорена <g/> , </p><p> наче вірш без одного рядка <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Ліричний спогад <g/> » <g/> ) </p><p> зі схемою наголосів 3 — факультативний 5/8 з можливим перестрибом на 9. </p><p> Навіть рима тут набуває індивідуального характеру — вона раз-у-раз базується на сполученні наголошеного голосного з наступним приголосним <g/> , ігноруючи всі інші сумежні звуки <g/> , а часто й межі слів <g/> , тип пам'ятаю це — пересипаються ( <g/> ай-ай <g/> ) <g/> , червень — перевернене ( <g/> ер-ер <g/> ) <g/> , величаво — Держави ( <g/> ав-ав <g/> ) <g/> , вір мені — неймовірно ( <g/> ір-ір <g/> ) <g/> , Гельм'язова — обмазана ( <g/> аз-аз <g/> ) тощо <g/> , дуже послідовно <g/> .
doc#6 Кажучи про спогади зі свого дитинства <g/> , він пише <g/> : “ <g/> Багато з цих образів стали символами в моїх ближчих до сюрреалізму творах <g/> ” ( <g/> 66 <g/> ) <g/> .
doc#6 <p> Чи Курилик малював з фотографій ( <g/> звичайно ним самим зроблених <g/> ) чи зі спогаду-уяви ( <g/> виглядає <g/> , що малювання з рисунків-шкіців цілої картини було менш типове для нього <g/> ) <g/> , він ніколи не відмовляється від речевости світу <g/> , хоч він звичайно не зупиняється там <g/> , де кінчається речевість <g/> , а прагне піти глибше <g/> , поза видиме й доторкальне <g/> .
doc#6 Якби не вписане на межі двох квадратів маленьке розп'яття зі знаряддям Христових мук <g/> , яке одначе кольорово не випинається <g/> , це була б цілком витримана абстрактна картина <g/> .
doc#6 І цей “ <g/> абстрагований <g/> ” Курилик буде говорити як сучасник зі своїми сучасниками-абстракціоністами <g/> , а подеколи навіть із поп-артівцями <g/> .
doc#7 Просто пооббивати ці гачки зі слів <g/> , вивести їх цілком із автоматизму їхніх зв'язків — означало б перестати писати українською мовою <g/> .
doc#8 Та він сполучає це зі скепсисом і надмірним може інтелектуалізмом <g/> .
doc#9 <p> Але цілком природно й зрозуміло <g/> , що для розвитку всеосяжної літературної мови <g/> , що задовольняла б усі потреби народу в науці і в торгівлі <g/> , в щоденному побуті і в техніці <g/> , в навчанні і в поезії — база літературної мови <g/> , перенесеної зі сходу <g/> , і галицьких народних говірок була недостатня і надто вузька <g/> .
doc#9 Здебільшого <g/> , правда <g/> , це не були активні елементи галицьких говірок <g/> , а радше пасивні <g/> : вони не вживалися вже часто в галицьких говірках як щось нормальне й звичайне <g/> , але вони були ще зрозумілі або принаймні зрозуміліші мовному чуттю галицького мовця <g/> , тоді як мовному чуттю мовця з Великої України вони видавалися вже цілком штучними квітами <g/> , винесеними зі старовини і надиханими тепер новим життям <g/> . </p>
doc#9 Такий висновок зі спостережень і природний <g/> , бо тривалих постійних зв'язків саме з Галичиною М. Старицький не мав <g/> .