Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Але і таких словників у нас цілком нема <g/> , коли не брати до уваги єдиного і дуже недосконалого словника Шевченкової мови <g/> , складеного « <g/> Нестором-Літописцем <g/> » ( <g/> псевдонім М. Гехтера <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 <p> Складніша була позиція М. Драгоманова <g/> .
doc#9 Коли хочеш карати Росію й Україну <g/> , карай їх огнем <g/> , мечем <g/> , чим хоч <g/> , — тільки не прилученням Галичини <g/> , бо в нас же й свого сміття стане Дніпро перегородити <g/> »4. </p><p> Одначе така негативна оцінка всього галицького не завадила тому <g/> , що в мові М Драгоманів помітно піддався галицьким впливам <g/> , як це слушно констатував ще в 1913 р. М. Жученко <g/> : « <g/> Драгоманов <g/> , мову якого ми вважаємо за найкращий зразок наукової української мови <g/> , під кінець <g/> , коли йому доводилось друкувати свої писання виключно у галицьких виданнях <g/> , почав писати більше вже на галицький зразок <g/> »5. </p><p> І — зауважимо мимохідь — це пішло його мові на користь <g/> , бо хоч частково відчистило її від русизмів <g/> , які аж надто рясніють у його ранніх писаннях <g/> , — як-от <g/> : місто ( <g/> в значенні « <g/> місце <g/> » <g/> ) <g/> , добавок <g/> , стоїть <g/> , бумага <g/> , получив <g/> , щитаю і сила інших6. Отже <g/> , М. Драгоманів об'єктивно був до певної міри
doc#9 Б. Грінченко згадує імена публіцистів і науковців з Великої України <g/> : П. Куліша <g/> , О. Кониського <g/> , І. Левицького <g/> , Т. Зіньківського <g/> , М. Драгоманова <g/> , М. Комаря <g/> , І. Білика <g/> , Д. Мордовця-Сліпченка <g/> ; імена перекладачів з західноєвропейських письменників з Великої України <g/> : П. Куліша <g/> , П. Ніщинського <g/> , Т. Зіньківського <g/> , М. Старицького <g/> , С. Руданського — і робить з цього висновок-повчання <g/> : « <g/> Нехай же наші браття-галичани не кажуть <g/> , впиваючись провінціяльною гордістю <g/> , що мов самі вони й мову виробили і літературу наукову та перекладову склали <g/> »1. Так <g/> , усі ці люди стояли в перших лавах творців і розроблювачів нової української літературної мови <g/> , але становище було таке <g/> , що більшість з них об'єктивно якраз проводила <g/> , як і М.
doc#9 Ні <g/> , були такі — так було <g/> , як ми вже бачили <g/> , з М. Драгомановим <g/> , — але не бракувало й людей <g/> , які свідомо й програмово орієнтувалися на запліднення літературної мови галицькими мовними елементами <g/> , на мовну синтезу <g/> .
doc#9 <p> Прихильники етнографічно чистої однодіялектної — а коли однодіялектної <g/> , то <g/> , природно <g/> , східноукраїнської основи української літературної мови ніколи не могли примиритися з новаторством М. Старицького й прийняти те <g/> , що робив М. Старицький у літературній мові <g/> .
doc#9 М. Драгоманів <g/> , який у даному випадку наближався до них <g/> , писав про М. Старицького <g/> : « <g/> Він мені справив болість на три дні своїм самовольно й безграмотно кованим язиком <g/> : Господи <g/> !
doc#9 М. Драгоманів <g/> , який у даному випадку наближався до них <g/> , писав про М. Старицького <g/> : « <g/> Він мені справив болість на три дні своїм самовольно й безграмотно кованим язиком <g/> : Господи <g/> !
doc#9 »1. А ще красномовніша була позиція Б. Грінченка <g/> , який мовчки виключив М. Старицького з числа використаних у своєму словнику джерел <g/> , хоч до числа цих джерел входять такі типово галицькі етнографічні матеріяли <g/> , як записи В. Шухевича <g/> , О. Кольберґа <g/> , І. Верхратського або В. Гнатюка <g/> .
doc#9 <p> Міркування Люби в « <g/> Товаришках <g/> » Олени Пчілки на тему про характер української літературної мови й шляхи її розвитку відповідають саме на таке й подібне ставлення до того <g/> , що сучасникам здавалося експериментами М. Старицького <g/> .
doc#9 Можна думати <g/> , що теоретичні постуляти М. Старицького і справді мусіли б збігатися з цими міркуваннями Люби <g/> , — так само <g/> , як наважуємося ототожнити їх бодай у головному з поглядами самої Олени Пчілки <g/> .
doc#9 <p> М. Старицький саме й був визначним ватагом такого « <g/> вироблення <g/> » української літературної мови на Великій Україні <g/> .
doc#9 Не збиваючи такої оцінки ролі М. Старицького в розвитку нашої літературної мови <g/> , ми мусимо поставити тут його мовні здобутки <g/> , його « <g/> кузню слів <g/> » під дослід з того погляду <g/> , чи можна до них прикласти і першу половину висловлювань Олени Пчілки — Люби <g/> , чи можна говорити про те <g/> , що і М. Старицькому імпонує мова галицької інтелігенції <g/> .
doc#9 Вона пише не так про новотвори <g/> , як про мовне простування письменника на захід <g/> , віддавання переваги правобережному лексікону перед лівобережним <g/> , любовне плекання волинських та подільських словечок <g/> »2. </p><p> І справді <g/> , П. Филипович вказує <g/> , що такі слова <g/> , як гордота <g/> , лихослів'є <g/> , недійність М. Старицький узяв із словника Є. Желехівського3. </p><p> Але з такими твердженнями слід бути обережними і ґрунтовніше перевірити їх на матеріялі всієї поетичної мови М. Старицького <g/> .
doc#9 <p> Коли ми з цього погляду придивимося до поетичної спадщини М. Старицького4 <g/> , то побачимо насамперед <g/> , що певну частину слів <g/> , що сприймалися в його поезіях як нові <g/> , справді можна вважати за його індивідуальні новотвори — принаймні ми знаходимо їх у приступних нам джерелах <g/> .
doc#9 <p> Можна нарешті відзначити чимало західноукраїнських — галицьких особливостей у фонетиці й морфології М. Старицького і в його наголосі <g/> .
doc#9 Якщо практикою свого мовного новаторства М. Старицький частково кликав до Галичини <g/> , то своєю програмою мовного розвитку <g/> , своєю усвідомлюваною чи не усвідомлюваною <g/> , це не має значення — « <g/> теорією <g/> » мовного розвитку він кликав переважно і насамперед до Галичини <g/> .
doc#9 Зате теоретичне <g/> , програмове <g/> , принципове значення мовного новаторства М. Старицького — безсумнівне <g/> .
doc#9 Найкращий доказ цього — ті дискусії <g/> , що з таким запалом точилися навколо « <g/> новотворів <g/> » <g/> , навколо « <g/> кування слів <g/> » у поезіях і перекладах М. Старицького <g/> .
doc#9 Спокійніше <g/> , а тому й правильніше характеризує те саме явище М. Жученко <g/> , який <g/> , одначе <g/> , як видно з його ж таки слів <g/> , теж ставився до нього не дуже співчутливо <g/> : « <g/> Таким чином <g/> , силою нещасливих обставин <g/> , з кінця сімдесятих років розвиток літературної української мови був перенесений на галицький ґрунт <g/> , і що ж тут дивного <g/> , коли тая мова почала тепер будуватись не на києво-полтавській <g/> , а на львівсько-коломийській основі <g/> !