Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Вірш побудований таким чином <g/> , що ритм постійно збивається через павзи посеред рядка <g/> , через розрив фрази віршем <g/> .
doc#1 <p> Розкриття прихованих семантичних нюансів слова через антитезу <g/> , через розгортання Градацій символічних образів та використання оксиморонів стає основною технікою у поезії Т. Шевченка <g/> .
doc#2 До того ж <g/> , якщо психологічно людина перших поезій Лятуринської в найкращому випадку показує тільки одну сторону свого історичного взірця <g/> , то поетично вона живе в своєму світі <g/> , далекому від сучасного <g/> , і <g/> , через далекість <g/> , ми охоче погоджуємося приписати її печерній чи княжій добі <g/> , так само <g/> , як ми це робимо з « <g/> Весною священною <g/> » Стравинського в музиці чи зловісним кольоритом картин Реріха <g/> . </p>
doc#2 Через розбурханий Дністер 3 Дніпра ти видибаєш <g/> , боже <g/> !
doc#4 Тому ми знаходимо в її поезіях портрети сучасників — бачимо Олену Телігу ( <g/> « <g/> Лист <g/> » <g/> ) <g/> , Євгена Маланюка ( <g/> « <g/> Ліричний спогад <g/> » <g/> ) <g/> , Оксану Лятуринську ( <g/> « <g/> Півонії <g/> » <g/> ) <g/> , Маємо також образ через коротку цитату з їхніх творів <g/> .
doc#4 Про інші говорити тяжче через те <g/> , що ми не знаємо <g/> , як складався цей збірник <g/> .
doc#4 Адже всі « <g/> дійові особи <g/> » <g/> , чиї образи-тіні проходять через особисте життя поетки — Юрій Липа <g/> , Ольжич <g/> , Оксана Аятуринська <g/> , Маланюк <g/> , Олена Теліга <g/> , абож зустрінені на сторінках книжок — Леонид Кисельов <g/> , Ліна Костенко <g/> , — всі вони втілення української душі <g/> , носії і часто жертви української ідеї <g/> .
doc#4 — </p><p> ( <g/> « <g/> Жоржини <g/> » <g/> ) </p><p> віршовий рядок розбивається на нерівномірні уступи <g/> , інерція метру розсаджується спондеями <g/> , а особливо пірихіями <g/> , анакрусами й перестрибами через склад <g/> : </p><p> Та доба була неповторна <g/> , </p><p> як поезія Маланюка <g/> , </p><p> а була вона недоговорена <g/> , </p><p> наче вірш без одного рядка <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Ліричний спогад <g/> » <g/> ) </p><p> зі схемою наголосів 3 — факультативний 5/8 з можливим перестрибом на 9. </p><p> Навіть рима тут набуває індивідуального характеру — вона раз-у-раз базується на сполученні наголошеного голосного з наступним приголосним <g/> , ігноруючи всі інші сумежні звуки <g/> , а часто й межі слів <g/> , тип пам'ятаю це — пересипаються ( <g/> ай-ай <g/> ) <g/> , червень — перевернене ( <g/> ер-ер <g/> ) <g/> , величаво — Держави ( <g/> ав-ав <g/> ) <g/> , вір мені — неймовірно ( <g/> ір-ір
doc#5 <p> </doc> </p><p> « <g/> Невеличка драма <g/> » <g/> , другий і останній роман Валеріяна Підмогильного <g/> , побачив світ у формі книжки тепер <g/> , через 27 років після публікації в київському « <g/> Житті й революції <g/> » <g/> , в 1930 році <g/> .
doc#6 І всі ці роки він уперто <g/> , гарячково малював <g/> , пройшовши через найтяжче випробування <g/> , — його власними словами <g/> , — “ <g/> вісім років відмов від мистецьких галерій <g/> ” ( <g/> 167. Тут і далі <g/> , вказівка на сторінку без дальших посилань указує на друге <g/> , скорочене видання його книжки “ <g/> Хтось коло мене <g/> ” <g/> , вказівка з цифрою 1 — на перше <g/> ) <g/> .
doc#6 Чи вона йде через Дієґо Ріверу <g/> , чи виникла спонтанно <g/> , сказати сьогодні не можна <g/> .
doc#7 Поезія стає не позамовною <g/> , як було в заумників <g/> , і не протимовною <g/> , що свідомо ламає мовні норми <g/> , як це є <g/> , приміром <g/> , у ранніх поезіях Андієвської ( <g/> які <g/> , до речі будь сказане <g/> , саме через це не здаються мені поезією <g/> , бо те не мистецтво <g/> , що йде проти свого матеріялу <g/> ) <g/> , а <g/> , так би мовити <g/> , метамовною <g/> , понадмовною <g/> , виходячи при цьому з можливостей <g/> , закладених у самій мові <g/> . </p>
doc#8 Шлях до Бога він проходить танцюючи з музиками і скоками <g/> , навприсядки <g/> , та через голову <g/> , та колесом <g/> .
doc#9 У себе вдома <g/> , в родині тощо ми говорили <g/> , писали <g/> , думали « <g/> по-харківськи <g/> » ( <g/> офіційно це звалося по-києво-полтавськи <g/> ) <g/> , а через дорогу <g/> , в домі <g/> , наприклад <g/> , Василя Сімовича <g/> , або в книгозбірні НТШ тощо це саме роблено « <g/> по-львівськи <g/> » <g/> .
doc#9 А суть саме в цих загальних висновках <g/> , бо твердження про мішану східно-західну основу нашої нової літературної мови збиває наскоки на цю мову і « <g/> східняків <g/> » <g/> , коли вони обурюються західним характером якого-небудь слова або звороту <g/> , прийнятого в літературній мові <g/> , і галичан <g/> , коли вони заявляють <g/> , що літературна мова незрозуміла якимись елементами комусь із них через свій <g/> , мовляв <g/> , східний характер <g/> . </p>
doc#9 Через це ми говоримо про один період 1905— 1920 рр <g/> .
doc#9 Одначе внаслідок того незаперечного факту <g/> , що галицькі говірки почасти через свою розмірно більшу архаїчність <g/> , почасти через сусідство й частіші стики з польською мовною стихією зберегли дещо ( <g/> хоч <g/> , звичайно <g/> , не надто велику частину <g/> ) саме цих елементів <g/> , утрачених далі на схід <g/> , вийшло так <g/> , що об'єктивно П. Куліш запроваджував у літературну мову деякі нібито галицькі елементи <g/> .
doc#9 Одначе внаслідок того незаперечного факту <g/> , що галицькі говірки почасти через свою розмірно більшу архаїчність <g/> , почасти через сусідство й частіші стики з польською мовною стихією зберегли дещо ( <g/> хоч <g/> , звичайно <g/> , не надто велику частину <g/> ) саме цих елементів <g/> , утрачених далі на схід <g/> , вийшло так <g/> , що об'єктивно П. Куліш запроваджував у літературну мову деякі нібито галицькі елементи <g/> .
doc#9 <p> Виступ В. Мови не став відомим широкій громаді й через це не мав великого громадського резонансу <g/> .
doc#9 Але з історії літературних мов ми знаємо <g/> , що найархаїчніші форми звичайно зберігаються в найвідсталіших околицях і через це нормально не сприймаються літературною мовою <g/> . </p>